До 24 листопада на сайті Довженко-Центру безкоштовно можна переглянути реставрований шедевр німого кінематографу “Пригоди полтинника” (1929) Акселя Лундіна.
Фільм знято за мотивами дитячих оповідань Володимира Винниченка „Федько Халамидник” і „Бабусин подарунок”.
Діти з робітничих кварталів у латаному одязі з чужого плеча весело і безтурботно проводять свій вільний час на вулицях Києва – скочуються із засніжених гірок, випробовують сили на краю глибоких урвищ і навіть підкорюють скреслу кригу Дніпра. Лише крізь шпаринку у паркані вони можуть зазирнути і побачити, як відпочивають багатії. Хлопець Федько, якого через бешкетливий і норовливий характер називають „халамидником”, придумує щораз ризикованіші розваги, через що часто отримує „на горіхи” від дорослих та щиру відданість і повагу серед друзів.
Один із небагатьох збережених дитячих фільмів ВУФКУ до межі загострює проблему нерівності різних суспільних прошарків, яка, хоч і меншою мірою, присутня в літературному першоджерелі фільму – оповіданнях Володимира Винниченка, відомого тогочасного письменники та політичного діяча.
Сценарій до фільму написав Микола Бажан – поет-футурист, перекладач і редактор журналу „Кіно”. Режисером виступив один із піонерів Одеської кінофабрики та автор першого радянського дитячого фільму „Марійка” (1926), уродженець Стокгольма Аксель Лундін.
В „Пригодах Полтинника” Лундін задіяв переважно непрофесійних акторів. Діти, частина із яких справді безпритульні сироти майстерно втілюють драматичну напругу фільму, що поступово наростає і наприкінці стрічки засобами пришвидшеного монтажу і багаторазових експозицій набуває експресіоністичних форм.
„Пригоди полтинника” вийшли на київські екрани в лютому 1929 року. Фільм хвалили буквально всі, від педологів Всеукраїнської академії наук до інспекторів київських дитячих садків, робітниць заводу „Ленінська кузня»та взуттєвої фабрики, констатуючи: „з наших радянських фільмів, які можна показувати дітям, є лише один – „Полтинник” , за зразком якого треба подавати всі фільми” .
У журналі „Кіно” фільм подається як “рідкісний приклад ощадливості”, оскільки майже весь він знятий на натурі, лише п’ята його частина – в павільйоні. Завдяки цьому можна побачити кадри весняного Києва 1928 року, які своєю ліричністю й уважністю до природних явищ нагадують стрічку “кінока” Михаїла Кауфмана „Навесні”, зняту практично у той самий час.
ФІЛЬМ ПРЕДСТАВЛЯЄ КАТЕРИНА ГОРНОСТАЙ Одна з найуспішніших режисерок сучасного українського кіно. Її ключовою темою є дорослішання, стосунки та дослідження внутрішнього світу підлітків. Короткометражні фільми Горностай (“Між нами”, “Віддалік”, “Бузок”) отримали десятки нагород на провідних національних фестивалях. Її дебютний ігровий фільм “Стоп-Земля” отримав нагороду Берлінського кінофестивалю, переміг на кінофестивалі в Одесі та здобув п’ять нагород премії “Кіноколо”, в тому числі як кращий фільм 2021 року. |
 |
  |
