Місто Біла Церква – це найбільше місто Київської області, звісно якщо не враховувати Київ. Достатньо комфортне і затишне, із розміреним темпом життя, воно приваблює ще й репутацією економічного, культурного та освітнього центру Київщини. А чим же живе Біла Церква зараз? Що в ній цікавого і привабливого для туристів та жителів? Давайте дізнаємося.
Біла Церква – це місто із видатним історичним минулим. Вже майже тисячу років воно стоїть на берегах річки Рось, хоча колись в було зруйновано майже вщент. Це був центр староства у часи Речі Посполитої, важливий опорний пункт під час національно-визвольної війни Хмельницького, це фактично місце створення Директорії УНР. І навіть зараз Біла Церква відіграє не останню роль у творенні історії України. Воно і не дивно, адже значний потенціал у величезній кількості галузей дає поштовх розвитку області, а відтак і країні в цілому.
Сучасна Біла Церква це місто з понад 200-тисячним населенням. Це місто із потужним промисловим комплексом, зручною комунікацією як в області, так і в самому місті та із значним людським ресурсом. Це місто із величезною кількістю талановитих та цікавих людей. Саме звідси виходять одні з найкращих аграріїв України. Тут знаходяться талановиті митці та ансамблі різних спрямувань, які виборюють навіть у світових змаганнях призові місця. І тут є неймовірна кількість молоді яка шукає себе.
Сучасна Біла Церква це місто що розвивається. Якщо порівнювати його із тим що було ще кілька десятиліть тому, то можна сказати що воно стало дійсно затишним містом. Так, воно не таке швидке як Київ. У ньому немає на кожному кроці пам’яток як у Львові. Тут немає виходу до моря чи до гір. Але для величезної кількості людей це місто рідне. Не ідеальне, із своїми недоліками, але таке своє. Біла Церква змінюється, стає кращою. Вона цікава і це можна дуже легко довести, про що ми і поговоримо далі.
Тож не пропустіть ще більше цікавої та корисної інформації про Білу Церкву. Про її соціальне життя та проблеми, про культуру й дозвілля, про те, чим тут живе молодь. А краще приїздіть і побачте на власні очі. Адже Біла Церква – неймовірна!
Вибач, ми не в Європі: які соціальні проблеми є у міста над Россю?
Як вже зазначалось, Біла Церква може похвалитися більш ніж 200-тисячним населенням. І звісно, коли є така не мала кількість людей, постають питання соціального життя та проблем, поширених у місті. І перш за все, цікаво подивитись, що відбувається у Білій Церкві із соціальною сферою? Одже, зануримося трішки глибше у цю тему.
Соціальне життя Білої Церкви можна описати двома словами “робочий клас”. Адже якщо подивитися на те, хто, де і чому працює, можна прийти до висновку, що у тут люблять і уміють працювати. Дуже багато людей зайняті в промисловості, будівництві, немало й тих, хто знайшов роботу у фармакології та виробництві лікарських засобів. У місті забезпечуються роботою й працездатні інваліди (на ПОГ “Білоцерківське УВП УТОС”, шинному заводі та ще на ряді підприємств). Існує у Білій Церкві і центр зайнятості, що допомагає молоді й не тільки із улаштуванням кар’єри. Проте все ж є і проблеми. Наприклад те, що нерідко знайти роботу з гідною заробітною платою стає нелегко, відбувається трудова міграція до Києва і кількість професіоналів у місті падає. Але, попри всі негаразди, створюються нові підприємства, росте кількість робочих місць і ситуація покращується.
Алкоголь і наркотики? – куди ж без них
Білу Церкву ніби і не можна назвати містом олігархів чи навпаки бідноти. Тут одна із найкращих економічних ситуацій у області. Проте однією із соціальних проблем є, як не крути, все ж залишається бідність. Старше покоління, яке поклало своє здоров’я на розвиток міста, інколи змушене просити милостиню, адже людям просто не вистачає коштів на життя, а не існування. І страшно, що така ситуація не тільки із ними. У Білій Церкві нерідко можна побачити бродяг, тих, хто змушений копирсатися у смітті, щоб вижити. І при цьому якогось центру допомоги таким знедоленим людям немає. Що казати, якщо навіть під час лютневих морозів далеко не поодинокими були випадки, коли центри обігріву, які нерідко рятували життя людям, просто не працювали. Але про це мовчать.
Однією із найбільших соціальних проблем міста є те, що поширене у всьому пострадянському просторі – алкоголізм. У кожному мікрорайоні є по кілька “наливайок”, біля яких постійно снують особи відповідної поведінки та зовнішності (і запаху). Про ці місця знають. Їх закривали. Але нічого не змінюється. Лише назву можуть трошки підкоригувати і далі працюють. А разом з тим на стінах таких закладів, і на житлових будинках інколи можна побачити якісь підозрілі надписи, схожі на посилання в інтернеті. Це вилазить ще одна проблема – наркоманія, яка й до сьогодні процвітає в місті. І здається, що уже нікого не цікавить ця проблема, ніхто не бореться із цим, не намагається затирати написи чи таки до кінця закрити ті наливайки. І потім вже постає питання, чому про таке красиве місто так інколи некрасиво відгукуються. Бо інколи надивишся на це і уже забуваються ті види і зелені алеї.
Не можна обійти стороною і ще одну глобальну проблему у соціальній сфері міста – інвалідність, а точніше непристосованість Білої Церкви до життя інвалідів в ній. Пандуси під правильним нахилом, на які може виїхати калясочник? А навіщо? (Інколи вони є, але більше для галочки). Звуковий супровід світлофорів? Таких всього кілька по місту, та й ті працюють з перебоями. Тактильні плитки для людей із проблемами зору? Їх або немає, або ж вони розташовані абсолютно неправильно, так, що замість правильного напрямку руху грають роль лише декоративного покриття. І продовжувати можна ще довго. Адже є тільки поодинокі випадки, коли про людей із інвалідністю справді піклуються. А навіщо? Якось самі…
Проблем із соціальною сферою у Білій Церкві немало. Це факт. Але насправді не тільки в ній одній. Така ситуація ледь не у всіх містах України, це факт. Та ми можемо це змінити. Ми робимо це. З’являються нові організації, що допомагають і покращують життя. Люди змінюють свій світогляд. Тож насправді все не так і погано. А скоро обов’язково стане ще краще.
Далі буде.
Катерина Стороженко, студентка 3 курсу Київського національного Університету культури та мистецтв, для «Укрпрес-інфо» у рамках проходження фахової практики
