Сміттєва пастка України: чому європейські закони не працюють на практиці?
Україна роками живе у стані «сміттєвого колапсу»: лише близько 6% відходів переробляється, тоді як понад 94% потрапляють на офіційні та стихійні звалища. Хоча інтеграція до ЄС вимагає кардинальних змін, реформа досі буксує. Чому, маючи «європейські» закони, ми досі тонемо у відходах – розбиралися експерти під час тематичної дискусії в УКМЦ «Україна: Європейський код. Відходи».
Закони є, інституцій – замало
У 2023 році в Україні запрацював рамковий Закон «Про управління відходами». На його виконання уряд прийняв десятки підзаконних актів. Експертка МБО «Екологія. Право. Людина» Марта Панькевич зазначає: юридична база формально наближена до європейської, але реальна зміна системи – це шлях довжиною в десятиліття.
Головна перешкода, на думку експертів, – це інституційна слабкість, розмита відповідальність і непрозорий контроль. Об’єднання Міністерства захисту довкілля з іншими відомствами влітку 2025 року призвело до розмиття екологічної складової.
«Я б хотів відзначити слабкість державної політики в цілому. Закони європейського рівня ми почали приймати, але підзаконні акти, які регулюють процеси на регіональному рівні, відсутні», – підкреслив виконавчий директор Національного екологічного центру України Євген Бовсуновський.
Чому регіони ігнорують план?
Згідно з національною стратегією, кожна область мала розробити власні плани управління відходами. Станом на весну 2026 року це зробили лише 9 із 27 регіонів. Більшість областей продовжують діяти «по-старому», що блокує реальні інвестиції в інфраструктуру.
Ключові гальма реформи:
- Розмита відповідальність: Незрозуміло, хто саме персонально відповідає за провал регіональних планів.
- Відсутність контролю: Військовий стан став «індульгенцією» для бізнесу та місцевої влади, через що екологічний контроль фактично паралізований.
- «Експерименти» замість системності: Уряд часто запроваджує пілотні проекти, які лише обходять або гальмують впровадження європейських механізмів.
Світовий досвід та рецепти для України
У ЄС управління відходами – це не благодійність, а економіка. Ключовим інструментом є принцип «забруднювач платить».
«Ключовим кроком має стати запровадження розширеної відповідальності виробника (РВВ) у сфері пакування. Це стане наріжним каменем фінансового наповнення системи», – переконана співзасновниця ГО «ReThink» Олена Колтик.
Що Україні потрібно запозичити з досвіду ЄС:
- Будівельні відходи: В Європі 70–90% таких матеріалів переробляється у вторинні ресурси. Україні необхідно терміново вивести це з «тіні» та перетворити на економічний актив.
- Центри управління відходами: Досвід Хмельницького, де успішно діють хаби для небезпечних відходів (батарейки, акумулятори), має стати обов’язковим стандартом для кожного великого міста.
- Економічна мотивація: Інвестори (як у випадку з заводом у Львові вартістю 48 млн євро) прийдуть лише тоді, коли переробка відходів стане вигіднішою, ніж їх захоронення на полігонах.
Законодавчий вакуум: чого не вистачає?
Попри наявність рамкового закону, експерти наголошують: без прийняття ще як мінімум 8-ми спеціалізованих законів (запланованих до кінця 2027 року) система буде неповною. Зокрема, критично бракує законодавства, яке б:
- Чітко регулювало ринок РВВ (розширеної відповідальності виробника).
- Встановлювало сувору персональну відповідальність керівників місцевих адміністрацій за невиконання регіональних планів.
- Створювало прозорий механізм поводження з відходами від руйнувань, спричинених війною, з фіксованими джерелами фінансування з держбюджету та донорських коштів.
Висновок: Україна стоїть перед вибором: або продовжувати жити в режимі стихійних звалищ, або вибудувати модель, де сміття – це ресурс. Європейський шлях – це не просто підписання документів, це жорстка економічна дисципліна, де кожен, хто виробляє відходи, платить за їхнє відновлення.
Вероніка Бутенко для «Укрпрес-інфо»
