Угорщина після Орбана: гірко-солодка перемога для України, ляпас Кремлю і шанс на нову Європу

В Угорщині закінчилася ціла політична епоха. Після 16 років влади Віктор Орбан програв, а партія Tisza Петера Мадяра взяла 138 місць із 199, тобто конституційну більшість. Це не просто ротація уряду. Це обвал моделі, яку в Європі роками терпіли як “особливий шлях”, а в Москві й трампістському таборі любили як зручний доказ того, що можна бути одночасно всередині Заходу й працювати проти нього.

Саме тому ця новина важлива не лише для Будапешта. Це удар по всій архітектурі євроскептичного реваншизму. І, що особливо символічно, вперше програв кандидат, якого одночасно підтримували Росія і Дональд Трамп. Для Кремля це мінус один головний “адвокат” усередині ЄС. Для України це чудовий шанс прибрати з європейського столу вічного шантажиста, який роками торгувався на темі війни, санкцій і допомоги Києву.

Чому світові й українські медіа називають цю перемогу “гірко-солодкою”

Західні та українські оглядачі бачать у перемозі Мадяра подвійний зміст. Солодка частина очевидна: Орбан пішов, а разом із ним може послабитися головний внутрішній саботажник ЄС. Гірка в тому, що Мадяр не є беззастережно проукраїнським політиком. Reuters описує його як проєвропейського, правоцентристського реформатора, який хоче відновити відносини з Брюсселем, боротися з корупцією і зменшити енергетичну залежність від Росії до 2035 року, але при цьому зберігає частину консервативного порядку денного й виступає за поступову, а не прискорену інтеграцію України до ЄС. Українські медіа теж звертали увагу, що зміна влади в Будапешті не означає автоматичного народження “другого Вільнюса” чи “другої Варшави” на підтримку Києва.

Тобто для України це не казка про раптово прозрілу Угорщину. Це радше перехід від відкрито токсичного гравця до прагматичного. Але інколи й цього вже достатньо, щоб розблокувати критично важливі рішення.

Хто такий Петер Мадяр і чому він злетів так швидко

Петер Мадяр – не класичний “вічний опозиціонер”. Це виходець із системи Орбана, колишній союзник Fidesz, колишній чоловік ексміністерки юстиції Юдіт Варги. Він остаточно порвав із орбанівським табором після скандалу з президентським помилуванням у справі про сексуальне насильство, публічно звинуватив владу в корупції та пропаганді, а далі буквально за рік перетворився на головного опонента прем’єра. Його успіх виріс не з ідеологічної екзотики, а з дуже земних речей: економічної стагнації, інфляції, втоми від системної корупції і ненависті суспільства до касти наближених олігархів.

Мадяр – це не лівий романтик і не радикальний космополіт. Його політичний профіль значно складніший. Він консервативний у низці питань, не відмовляється від риторики національного інтересу, не хоче сваритися з угорським виборцем на темі міграції, але водночас обіцяє те, чого Орбан боявся найбільше: повернути Угорщину в орбіту європейських правил, відновити відносини з ЄС, відкрити заморожені фонди, зміцнити незалежні інституції й послабити російський енергетичний зашморг.

Що це означає для України вже зараз

Найперше, зростає ймовірність розблокування 90 млрд євро допомоги Україні, яку Орбан фактично тримав заручником. Reuters прямо писав, що результат угорських виборів важливий для України, оскільки саме Орбан на момент кампанії блокував цю позику ЄС. Європейські політики й інвестори читали можливу перемогу Tisza як шанс на кінець орбанівських блокувань.

Це і є головний практичний вимір “нової Угорщини” для Києва. Не любовні листи, не красиві обійми перед камерами, а зняття вузла, через який ЄС втрачав темп у допомозі державі, що воює. Якщо новий уряд справді обере лінію на нормалізацію відносин із Брюсселем, логіка підштовхуватиме його не до продовження орбанівського шантажу, а до демонстрації, що Угорщина знову є конструктивним гравцем. Саме тому очікування щодо розблокування допомоги виглядає реалістичним, а не фантазійним.

Для України це означає ще й інше. З ЄС може зникнути один із головних внутрішніх каналів російського впливу. Не єдиний, але дуже гучний. А це посилює шанси на більш системну підтримку Києва в питаннях фінансування, санкцій, переговорної рамки та безпекових рішень.

Мадяр – не “проукраїнський месія”

Тут важливо не впасти в ейфорію. Мадяр не є політиком, який прийде й почне говорити мовою Києва. Його позиція щодо України складна і не раз змінювалася. На старті кампанії він озвучував дуже суперечливі тези, які сприймалися як небезпечне підігрування кремлівським наративам. Пізніше він чіткіше називав Росію агресором, засудив удар по “Охматдиту” та демонстрував людську солідарність із Україною. Але його стратегічна лінія все одно радше обережно-прагматична: без різких жестів, без ентузіазму щодо швидкого вступу України до ЄС чи НАТО, без готовності перетворювати Угорщину на фронтмена підтримки Києва.

І саме в цьому полягає “гірко-солодкість” його перемоги для України. Орбан програв – це безумовно добре. Але замість відвертого шкідника приходить не безумовний союзник, а розсудливий торгівець інтересом. Для дорослої дипломатії це не трагедія. Просто з Будапештом доведеться працювати не через романтику, а через розрахунок.

Чому ця зміна важлива для Європейського Союзу

Для ЄС вибори в Угорщині  – це майже інституційне полегшення. За Орбана країна перетворилася на головного внутрішнього руйнівника європейської єдності. Через проблеми з верховенством права, свободою медіа, незалежністю судів та корупцією Брюссель заморозив для Будапешта мільярди євро. Reuters зазначав, що потенційна перемога Tisza відкривала шанс на розмороження приблизно 18–19 млрд євро і відновлення нормальних стосунків із Єврокомісією.

Але значення тут ширше за гроші. Поразка Орбана це сигнал, що модель “неліберальної демократії”, побудована на страху, ручних медіа, корупційній ренті та зовнішньополітичному шантажі, не є невразливою. Вона може впасти, якщо суспільне роздратування накопичується, а опозиція перестає бути декоративною. Для ЄС це шанс не просто зітхнути з полегшенням, а зробити висновки: м’яке умиротворення внутрішніх автократів не працює.

Головна політична іронія: програв фаворит Москви і трампістів

Особливо виразним цей сюжет робить геополітичний контекст. Орбан був політиком, якого в Кремлі сприймали як “свого” співрозмовника всередині ЄС, а в оточенні Трампа – як успішний приклад правого антибрюссельського лідера. Саме тому його поразка, це не локальна угорська історія, а демонстративна невдача всієї міжнародної мережі, яка намагається розхитати Європу зсередини.

І тут є майже гротескна справедливість: кандидат, якого одночасно підпирав Кремль і американський правий популізм, програв саме тоді, коли намагався продати угорцям чергову порцію страху – міграційного, українського, європейського, економічного. Виявилося, що холодильник, корупція і втома від брехні іноді сильніші за пропаганду.

Які виклики залишаються для України та Європи

Не варто плутати велику перемогу з кінцем проблем. Ризик приходу до влади націоналістичних, євроскептичних і нерідко проросійських сил у Європі нікуди не зник. Угорщина просто першою показала, що цей тренд не є незворотним. Але в інших країнах праві популісти й далі працюють на трьох базових емоціях: економічному страху, культурній тривозі та ненависті до “еліти”. Росія вміє підливати бензин у кожну з цих тем.

Для України це означає, що не можна будувати стратегію на одному лише очікуванні доброї волі партнерів. Потрібно залишатися корисною, сильною, передбачуваною державою, яка не просить співчуття, а доводить свою стратегічну цінність для Європи. Чим сильніша українська армія, економіка, антикорупційна система і дипломатія, тим менше шансів у проросійських сил продавати Україну як “тягар”. Це жорстка правда, але саме так працює політика.

Чи зможе Європа не повторити шлях Орбана

ЄС має зробити висновки з угорського уроку. По-перше, не можна роками годувати автократів грошима, сподіваючись, що вони “самі заспокояться”. По-друге, треба чесно говорити з людьми про безпеку, міграцію, енергію, соціальну нерівність і корупцію, не віддаючи ці теми радикалам. По-третє, проєвропейські сили повинні навчитися говорити людською мовою, а не бюрократичним туманом. Бо Орбан програв не тому, що угорці раптом закохалися в технократичний Брюссель. Він програв тому, що їм набридла замкнена система цинізму.

Висновок від редакції

Перемога Петера Мадяра – це добра новина для України, але не привід для політичного самозаспокоєння. Це шанс на розблокування 90 млрд євро допомоги, на менш токсичні стосунки з Будапештом і на зміцнення європейської єдності. Але це також нагадування, що навіть після падіння Орбана Угорщина не стане автоматично проукраїнською. Вона стане, ймовірно, більш раціональною. А в нинішній Європі це вже велика перемога.

І, можливо, головний підсумок тут навіть не угорський. Повалено не просто прем’єра. Повалено міф, що в Європі більше неможливо зупинити союз корупції, пропаганди, російського впливу і популістського цинізму. Виявилося що можливо. Питання лише в тому, чи вистачить Європі розуму зробити з цього перемоги систему, а не одноразове диво.

Вероніка Бутенко, для «Укрпрес-інфо»