Які «гарантії безпеки» потрібні для України: що реально працює, а що лише ілюзія миру

Щодня Україна бореться за своє життя та своє майбутнє. Саме тому питання гарантій безпеки для України сьогодні – не дипломатична формула і не абзац у підсумковому комюніке. Це питання виживання держави і шансів на стійкий, а не паузний мир. Досвід останніх десятиліть переконливо показав: класичні міжнародні гарантії без механізмів примусу не працюють, особливо коли йдеться про домовленості з росією в її нинішньому вигляді.

Ілюзія гарантій: урок Будапешта

Будапештський меморандум став ключовим прикладом того, як формальні гарантії без відповідальності перетворюються на папірець. Україна відмовилась від третього у світі ядерного арсеналу в обмін на запевнення у безпеці, територіальній цілісності та суверенітеті.
Результат відомий: агресія, анексія, повномасштабна війна. Натомість, жодних автоматичних наслідків для держави-порушника та жодних зобов’язуючих дій з боку гарантів.

Головний висновок Будапешта простий і жорсткий:
гарантії без санкцій, без військової відповіді і без невідворотної ціни за порушення – не гарантії, а папірці.

росія як системний порушник домовленостей

Будь-яка розмова про “мирні угоди” з росією має починатися з факту:
росія послідовно та завжди порушує всі домовленості, які перестають бути для неї вигідними.

Мінські угоди, енергетичні контракти, зернові ініціативи, угоди про безпеку, меморандуми і протоколи – усе це розривалося без вагань, коли з’являлася можливість силового тиску. Тому твердження, що “нові домовленості” з нинішнім керівництвом рф можуть гарантувати мир, не витримує ані історичної, ані логічної критики. І жодні майбутні обіцяні та очікувані матеріальні вигоди (або їх втрата) для росії та її керівництва не мають жодного стримуючого значення, якщо мова заходить про ідеологічні і геополітичні інтереси московської кліки.

Тому маємо аксіому: Мир з Росією без радикальної зміни її природи – це перемир’я для підготовки нової війни.

“Коаліція охочих”: пошук проміжних рішень

На цьому тлі формується так звана “коаліція охочих” – група держав, які шукають способи практичних гарантій безпеки для України. Після переговорів в ОАЕ союзники переглядають підходи до безпекових рішень.

Міністр-делегатка при міністрі Збройних сил Франції Еліс Руфо заявила, що вже найближчим часом коаліція готова “зробити більше, ніж уже зроблено”, з урахуванням результатів тристоронніх переговорів в Абу-Дабі. Важливий сигнал  – активніші зобов’язання США, які в європейських столицях сприймають як позитивний злам.

Президент України Володимир Зеленський під час візиту до Литви підтвердив, що саме ця коаліція може забезпечити частину гарантій безпеки.

Втім, варто називати речі своїми іменами. Навіть у найкращому варіанті:

• це тимчасові механізми стримування,
• це політичні й військові рамки,
• але не фундаментальна гарантія миру.

ЄС як гарантія: важливо, але недостатньо

Окремий трек – обговорення можливого прискореного вступу України до Європейського Союзу. Так, за словами президента Сербії Александра Вучича, у європейських колах обговорюється сценарій членства України вже з 1 січня 2027 року зі зміною процедур.

Членство в Європейський Союз безумовно:

• зміцнить економіку України;
• підвищить політичну суб’єктність;
• ускладнить для Росії легітимацію агресії.

Але ЄС не є військовим союзом. Сам по собі він не гарантує жодної воєнної відповіді у разі нападу. Тому це елемент довгострокової стабільності, але не запобіжник від війни.

Реальні гарантії, які працюють

Якщо відкинути подвійні стандарти та дипломатичні евфемізми, у сухому залишку лишаються лише два типи гарантій, які історично забезпечують сталий мир для держав, що межують з агресивними імперіями.

1. Повний колапс або розпад Росії

Це не емоційне бажання, а геополітична логіка. Держава, яка:

• втратить імперську здатність;
• буде зосереджена на внутрішньому виживанні;
• не матиме ресурсів для експансії;

об’єктивно перестає бути екзистенційною загрозою для сусідів.
Усі інші сценарії з “реформованою” або “стриманою” Росією – лише відтермінування проблеми.

2. Власний стратегічний стримувальний потенціал України

Другий шлях це здатність України завдати неприйнятної шкоди агресору. У міжнародній практиці це означає:

• наявність ядерної зброї або;
• повноцінного арсеналу балістичних ракет великої дальності з гарантованою відповіддю. Такою, що зможе гарантовано зруйнувати (сильно нашкодити) столицю та великі промислові центри.

Саме так забезпечували свою безпеку:

• Ізраїль;
• Південна Корея у співпраці зі США;
• держави, які вижили поряд з ядерними автократіями.

Це жорстка правда, яку не люблять озвучувати на дипломатичних форумах, але яку чудово розуміють у Москві. Росія поважає лише силу і гарантований ризик для себе.

Висновок на майбутнє

Стійкий мир для України неможливий через жодні політичні домовленості або паперові гарантії. Він не може бути забезпечений новими меморандумами, планами чи “запевненнями”, якщо за ними не стоїть автоматична і невідворотня ціна за порушення.

Проміжні формати: коаліція охочих, розширена військова підтримка, європейська інтеграція – важливі й необхідні. Але вони не замінюють головного.

Або Росія втратить здатність воювати.
Або Україна отримає інструменти, які роблять нову війну самогубством для агресора.

Усе інше – лише пауза між ударами.

Вероніка Бутенко для Укрпрес-інфо