Добрий ранок, Україно! Ми з – Києва. Вчора над столицею протягом доби пролунало вісім сирен повітряної тривоги… Це не є абсолютним рекордом. Бувало й більше… Звикаємо потроху до їхнього оскаженілого “вовчого” виття… А щоб тримати себе у нормальному психологічному тонусі намагаємося лікувати душі природою.
Ось і я пішов прогулятись стежками – доріжками парку, який знаходиться на березі Дніпра. Цей парково-садовий є окрасою нашого району. Зазвичай, рік-два тому цієї погожої весняної пори тут було не проштовхнутися… Нині людей дуже небагато. А якщо чесно – зовсім мало… Що ти із нами зробила, підла війна?!? Агов, кияни, ви де? Хтось із моїх ближніх сусідів по Оболонському району нині вже протягом місяця “гостює”у Варшаві. Хтось – у Бухаресті. Хтось – у Відні.Хтось у – Берліні.
Декому, із ким я разом ще буквально місяць тому, нікуди не поспішаючи, прогулювався впорядкованими алеями парку “Наталка” обговорючи актуальні мистецькі новини столиці, вдалося “прилаштувати” свої тіла у Лондоні, Дубліні чи навіть у географічно далекому від України Рейк”явіку… Тіла свої вони “прилаштували”. Це – правда. Але душі цих людей залишилися у Києві. Це добре відчувається, коли вони пишуть мені у “приват” на менеджер.
Писати – пишуть. Але останнім часом практично вже ніхто не телефонує. Я усвідомлюю із кожним днем все краще і краще – чому саме так відбувається… В основному у всіх моїх знайомих екс-киян все ОК. Є дах над головою, є харчі, є одяг…Ще й “підйомні” у місцевій валюті отримали. Небагато, але на пиво із цигарками, на каву та смаколики вистачає…
Лідери західних демократій, які не хочуть втягувати свої держави у “збройний конфлікт між Росією та Україною” (так вони сором’язливо називають геноцид українського народу) щедрою рукою наділяють новоспечених переселенців “гуманітаркою” та іншими “дарами” західної цивілізації… Відкупаються.
Що ж, це досить зручно.Тому для більшості “переміщених осіб” з України побутові проблеми станом на сьогодні вирішені практично на 100 відсотків. Напевно, саме цьому наші колишні земляки якось забувають зайвий поцікавитися щодо нагальних проблем тих, хто залишився у столиці дотепер сам на сам із бідою… А для чого? Нерви треба берегти… Не хочу далі писати про це. “У кожного своя доля і свій шлях широкий”. Давайте-но краще разом із вам будемо (з допомогою фото ) милуватися красою київського парку на березі Дніпра.
А ще – молити Бога за життя та здоров’я славних воїнів протиповітряної оборони Збройних Сил України, які зберігають цю рукотворну красу для жителів нашого міста – героя. О, щось пішло не так… Друзі, вибачайте…Далі текст не маю фізичної можливості… Знову чую виття сирени за вікном квартири. “Гупає” протягом суботнього ранку щось вже дуже близько… Думаю,що краще все ж йти разом із сусідами по під’їзду (нас залишилося не більше двадцяти) до бомбосховища. Адже у Києві війна. Справжня. Не по телевізору…
Сергій Комісаров, шеф-редактор Міжнародного інформаційного агентства УКРПРЕС-ІНФО
Фото автора
