Nota Bene –  нотатка, яка вказує: «зверни особливу увагу», бо ти зіткнувся з найважливішим  моментом змісту! Саме так  – Nota Bene Chamber Group – у січні 2016р. назвали свій камерний ансамбль шестеро найвпливовіших солістів-інструменталістів, музиканти нової генерації, лауреати міжнародних і всеукраїнських конкурсів Роман Лопатинський, Андрій Павлов, Артем Полуденний, Юрій Немировський, Максим Грінченко, Іван Грицишин. Декілька років перед тим, творча дружба та його величність випадок згуртовували хлопців, і з лютого 2015 року, вони вже грали у нинішньому складі, підкорюючи публіку України та Європи непересічним стилем виконання, віртуозністю і особливою чутливістю до авторського тексту і його інтерпретацій.

Проєкт “Камерний ансамбль Nota Bene Chamber Group. Шедеври української музики 70-90-х”, який у 2020р. взяв перше місце в категорії “Музика” (“Іноваційний продукт”) серед проєктів, поданих на грант від Українського культурного фонду, міг би мати таку ж умовну позначку «Nota Bene», оскільки 70-90 роки в історії України передували здобуттю нею Незалежності. 1991 рік поставив крапку, і розпочав новий відлік історії держави, в тому числі мистецької.

Камерна музика – лабораторія, де завжди народжувались нові ідеї, думки, відточувалися засобі мовної виразності, та власний почерк і стиль композиторів. Територія камерної музики, мов тиха і закрита від натовпу «Силіконова долина» творчих інновацій, подарувала світові найяскравіші винаходи, які композитори робили сам-на-сам в натхненні, що плавило в їх внутрішніх світах події соціуму і власні думки та емоції.

Інноваційна 13-ка українських авторів-композиторів проекту «Шедеври української музики 70-90-х»:  В. Сильвестров, О. Ківа, Я. Губанов, В. Польова, Л. Грабовський, О. Щетинський, В. Годзяцький, О. Грінберг, В. Балей, В. Рунчак, І. Карабиць, В. Бібік, Є. Станкович, – варта глибоких досліджень. 70-90р.р. музикознавці називають «інтелектуально-вибуховим». Зокрема, вказують на щільне єднання ознак музичної і літературної мови (Ред. – К.С. Фізер,, «Заголовок музичного твору та його функціонування в новітній музиці»,2019р.) – словесна назва твору стає невід’ємною частиною його музики, таємним кодом, символом і програмою точного розуміння твору – слухачем і виконавцями. Останні – за цих умов – несуть особливу місію.

Вікторія Польова – видатна українська композиторка, упорядниця збірки «Шедеври української музики 70-90-х років» – в ессе́ї (Ред.-Kyiv Daily, «О существе композитора» 28.06.2020), створеному нею одразу після записів проєкту за участі музикантів Nota Bene Chamber Group, написала: «Поки музика композитора не звучить, він мертвий. Звукове таїнствовідбувається в момент зіткнення тексту з ангелами-втілювачами – з музикантами. Саме тут, на цій містичній кухні готується контакт композитора з живою матерією … Істота композитора може збутися у виконанні тільки.»

Хто ж вони, «ангели-втілювачі» – в реальному житті? Поговорити з кількома з них мені вдалося, і теми були різні – якими ресурсами володіє камерна музика, в які часи вона стає авангардом мистецького руху, хто з композиторів проєкту «Шедеврів» творчо зачепив їх серце, чи був вдалим вибір української камерної музики 70-90 р.р. для запису – арт-буку і музичної візитівки ансамблю, першого запису двох дисків проєкту. А також – які перспективи  очікують сучасну камерну музику України? Послухайте їх голоси – наживо.

 Роман Лопатинський, піаніст

 Я вважаю, що жанр камерного музикування багатогранний – в ньому є партнерство, де з різних великих світів складається ще більший всесвіт. Це є живий організм з унікальними процесами творіння, спільної праці, реалізації ідей, знаходження атмосфери, та балансу.

Музика авангарду – завжди на передовій, і це виклик для всіх. Я ставився до неї, як до власного експерименту. Мої відчутя – це неймовірний досвід, якого раніше в мене не було! Твір для скрипки та фортепіано Олександра Щетинського , “Розриви площин” Віталія Годзяцького, твори Польової, Бібіка – я почав відчувати майже з перших репетицій, бо отримав мій внутрішній відгук. Але усвідомлення цінностей приходить індивідуально до кожного. Що саме буде жити та виконуватися далі, покаже тільки час. Природний відбір – штука правильна, та не підвластна корекції з боку людей.

Карантин, як «рахунок на табло» – це ще не кінець, якщо ти бачиш перспективу! Декілька уроків онлайн мені категорично не сподобалося, і я абсолютно не погоджуюся, аби мистецькі заклади проводили ці експерименти. Тиша – значить повна тиша! Саморозвиток ніхто не відміняв.

Андрій Павлов, скрипка

Камерна музика для мене – це найкращий спосіб взаємодії між музичними інструментами. Кожний має можливість проявляти найкращі сольні якості свого інструменту, він є рівноправним колегою з усіма іншими учасниками. Це як розмова вихованих людей: кожен може висловити свою думку – і буде почутий. В той же час об’єднувальною силою є спільне розуміння ідеї, стилю, форми твору і, певною мірою, прагнення перфекціонізму.

В розвитку української камерної музики ХХ століття, а особливо його друга половина – це “великий вибух”! На мою думку, починаючи із 60-х років, цей “вибух” не просто кількісний, але й якісний – вже на іншому рівні. Камерна музика 70-90 рр. як раз і цікава розмаїттям цієї “якості”, та власне – композиторських ідей. Сільвестров, Польова, Щетинський, – музична мова цих композиторів є близькою мені, і як виконавцю, і як слухачу. Кожен твір може бути актуальним і співзвучним сьогоднішньому дню, якщо цього прагне виконавець! Вважаю вибір саме цієї музики вдалим.

За умов карантину, відміна або перенесення абсолютної більшості концертів та проєктів була шокотерапією. З іншого боку, це чудова нагода зробити собі, як виконавцю, певне “перезавантаження” – просто нормально відсипатись, і зайнятися тим, на що у звичному режимі не вистачає часу: читати книжки, вчити новий репертуар, і – робити записи.

Іван Грицишин, альтист

Камерний – найцікавіший жанр в музиці, як на мене: тут безмежне поле для самовираження, великий спектр емоцій, які можна пережити, готуючись до виконання. А 70-90 р.р. – розквіт української камерної музики, до Лятошинського і шестидесятників її майже ніхто не писав. З творів проєкту особисто мені стала ближчою музика Валентина Сильвестрова та Вікторії Польової: подобається образна сфера, та мова композиторів. Вважаю, ця музика буде актуальна завжди, не тільки зараз. І ще більшого визнання вона може досягти – в майбутньому! Безумовно, сильним аспектом нашого арт-буку є те, що твори деяких композиторів були записані вперше.

Схоже, карантин дав нам змогу спокійно відпочити, і добре підготуватись до запису. Бо впоратись з відсутністю концертів допомагає лише підготовка до наступних проєктів, і надія, що вони таки відбудуться. Нажаль, розвиток камерної музики в Україні рухається лише завдяки ентузіазму виконавців, композиторів і продюсерів. Відчутно не вистачає підтримки держави.

Юрий Немировский, кларнет

Іколи кажуть, що артист під час виконання будь-якої музики знаходиться на сцені ніби абсолютно голий. Думаю, саме в камерній музиці ця оголеність, емоційна відвертість, найбільш виражена. Звернення композиторів до малого числа учасників камерного ансамблю передбачає більшу, ніх у великиї оркестрах, виконавську точність і тонкість. В той же час – гнучкість кожної музичної думки дає можливість  для особистого висловлювання  інструментів.

Щодо нової академічної музики, схоже, основна її частина створена як раз для ансамблю. Певною мірою, є підстави говорити про новий “канонічний” склад виконання contemporary music. Це – невеликий ансамбль зі струнними, духовими, роялем і, зазвичай, доволі екзотичними ударними інструментами. Щодо української камерної музики 70-90х років – тут переважають більш традиційні склади: струнний квартет, дуети для рояля та скрипки, кларнета, віолончелі,

фортепіанний квінтет. Проте, в них відбувається пошук нових граней, фарб і виконавських прийомів. За моєю участю були записані твори Вірко Балея, Олександра Грінберга і Валентина Бібіка.

Було цікаво, не завжди просто – твори різнопланові, потребують різного підходу і філософії. «Shifting mirrors” Олександра Грінберга для кларнета і фортепіано – простежує  деякі паралелі з «Spiegel im spiegel» Пярта, при очевидній протилежності музичного тексту. В роботі над ним, попри яскраві «виблиски», колоритну і жваву гру тембрів кларнета і рояля в різних регістрах, ми все ж намагалися зберегти мінімалістичний стан «споглядання дзеркал» ( а може, їх уламків?).

«Bird in Glide» Вірко Балея – частина з його циклу «Jurrasic Birds» для дуету кларнета і фортепіано. Мабуть, один з найбільш авангардних творів всього проекту за мовою і використанням цікавих виконавських технік. Справжня задача для максимально точного відтворення авторського тексту! «Давидові псалми» Валентина Бібіка для сопрано, скрипки, кларнета і рояля, цікаві, перш за все, поєднанням вокального та інструментальних тембрів. З точки зору виконавства, цей твір цілком можна розглядати в контексті продовження традицій камерно-вокальної музики західноєвропейських композиторів.

Я не пов’язую актуальність музики з конкретним часом її написання. Якщо твір містить в собі глибокий зміст, створений справжнім Майстром, я вважаю, така музика не може втратити актуальності. Такими є всі геніальні камерні твори, що присутні в нашому репертуарі, від Моцарта і Брамса – до «Шедеврів української музики 70-90 р.р.». Вибір творів українських композиторів для арт-буку і запису першого диску вважаю вдалим, і навіть, єдино можливим! Звучить трохи дивно, але відсутність  концертів під час карантину сконцентрувала нас на своєчасній роботі, бо головна частина проєкту – запис диску – не пов’язана з аудиторією, та присутністю публіки в концертній залі.

У карантину виявився цікавий «бонус» – якщо є тенденція уникати великого скупчення людей, це означає, що саме для камерної музики відкриваються  райдужні перспективи. Більш популярними стають виконання великих симфонічних творів – невеликим складом. Між іншим, ця традиція сягає ще часів Моцарта – існують його авторські інтерпретації опер для співаків у супроводі ансамблю бассет-горнів, наприклад. Звичайно, пріоритетом для нас залишаються оригінальні твори для камерного ансамблю, яких, насправді, безліч. Сподіваюсь, що згодом традиції камерного виконавства  в нашій країні займуть своє гідне місце так само, як і в міжнародному музичному середовищі.

«Парад світил» – так жартівливо Вікторія Польова, назвала світлину з музикантами ансамблю Nota Bene Chamber Group, зроблену під час наполегливих репетицій і запису диску. І залишила власні, містично-чарівні спогади (Ред.– власна сторінка FB, 13.07.2020): «Десятирічка, мрія і священне місце мого дитинства, куди я так і не дісталася. Запис «Сімург»-квінтету, про який я мріяла більше 20-ти років. Музиканти, з якими так блаженно працювати. І хвилюючий момент після багатогодинного запису, коли всі абсолютно виснажені, але тут Андрій Мокрицький (Ред.-звукорежисер проекту) просить повторити початковий фрагмент, і щось відбувається … примарний метелик, за яким ганялися з тупотом, раптом сам повернувся до затихлих від втоми. Яка шкода, що я не записала відео! Було чудо.»

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 р. як нова модель надання на конкурсних засадах державної підтримки та промоції ініціатив у сфері культури та креативних індустрій. Діяльність Фонду, відповідно до чинного законодавства, є невід’ємною частиною політики і визначених пріоритетів діяльності Міністерства культури та інформаційної політики України.

сайт: ucf.in.ua                                                               facebook: https://www.facebook.com/ucf.ua/

 

Анна Архипова, музикознавець

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *