Для когось – наївне, примітивне, непрофесійне… А для когось – близьке, дороге і рідне… На жаль, про творчість самодіяльних художників у наш час практично ніхто не пише. Адже їм до художніх галерей – не проштовхнутися… Ось і малюють, як мовиться, «у шухляду», в основному для рідних і близьких людей… Шкода, що це так. Адже сучасне народне образотворче мистецтво – це колосальний пласт нашої Культури! Позаяк творять у цьому жанрі люди не за гонорар, не за якусь вигоду, а для себе, для душі… Ну, і для людей, яким справді подобаються їхні картини…
Нещодавно відома українська художниця Леся Тищенко виписалася із військового шпиталю – лікувала тут хронічні недуги, які «в”їлися» у її організм після виснажливих творчих відряджень на передову зони АТО. 50 – персональних виставок під кулями і шрапнеллю таки далися взнаки… У шпиталі Леся Миколаївна познайомилася із чудовою людиною – самодіяльним художником із Житомирщини Михайлом Івановичем Кравчуком. І мене з ним (заочно) також познайомила. Збирався я, збирався побувати на відкритті персональної виставки живописних робіт Михайла Кравчука у стінах шпиталю – але так і не потрапив на цю подію. Саме в той час я був у відрядженні, за межами столиці… Але наполеглива і послідовна у досягненні мети Леся Миколаївна все ж знайшла вихід із ситуації.
І сама підготувала для читачів інформаційної агенції УКПРЕС-ІНФО фото репортаж про цю подію, яка добре підняла бойовий дух учасників боїв на Сході України, котрі нині загоюють рани у стінах цього медичного закладу. А потім – із допомогою мобільного телефону – з”єднала мене із Михайлом Івановичем напряму, аби я дізнався якомога більше цікавої інформації про цю справді неординарну творчу особистість.
Так ось, доповідаю. За покликанням Михайло Іванович Кравчук – художник, а ось за професією, якій присвятив все своє свідоме життя, – вчитель історії. По завершенню навчання у Кам”янець – Подільському педагогічному інституті пішов до школи – «…сіяти розумне, добре, вічне» у головах підростаючого покоління. З роками «дослужився» до посади директора школи. Пізніше працював у відділі культури Любарського району. Але пензлі і фарби, незважаючи на колосальне навантаження на роботі, на щастя, так і не закинув. Протягом більше ніж тридцяти років практично щодня малював – собі на радість і людям на добро. Організовував персональні виставки у рідних пенатах. Вони мали чудовий відгук у серцях і душах земляків. І нині, коли пішов на пенсію, так само, як і у роки молоді, практично щодня активно працює із мольбертом у руках. Адже має ще силу у руках і чимало творчих «наміток» у думках.
А ще мій новий знайомий пише чудові вірші. В тому числі – і патріотичні. Леся Тищенко розказала, що разом із іншими самодіяльними акторами і декламаторами Михайло Іванович Кравчук брав участь у кількох святкових концертах, які організовували у військовому шпиталі для учасників бойових дій на Сході. Читав власні вірші він, як мовиться, «на розрив аорти» – адже болить душа у нього за все, що коїться на Донбасі…
Солдатам і офіцерам, які відновлюють сили і здоров”я у цій спеціалізованій медичній установі, крім віршів Кравчука, дуже сподобалася персональна виставка його картин. А ще, під час перебування у шпиталі, Михайло Іваанович намалював більше двадцяти портретів українських військовослужбовців, які лікувалися разом із ним. Так би мовити, на добру довгу пам”ять… І щоб жили наші воїни довго-довго. За себе і «за того хлопця», якому не судилося повернутися із Донбасу додому…
Коли ми спілкувалися із художником телефоном, Михайло Іванович запросив до себе у гості. Мешкає він у селі Новий Любар Любарського району Житомирської області. Їхати від Києва до його малої батьківщини не так вже й далеко… А що? Це ідея! Адже цікаво подивитись чим живе українська глибинка і що саме малюють самодіяльні художники, про яких останніми роками у загально українських виданням практично ніхто із журналістів ні мур-мур… Бо – «не формат» і «не у тренді». Так-то воно так, колеги, але тільки не для мене. Люблю я народне мистецтво. Сам іноді не знаю – чому… Але за душу воно чіпляє. Бо – немає на цих полотнах «заказухи», не побачиш тут гонитви за модою і мавпування добре розпіарених «класиків сучасності». Малюють собі люди те, що бачать довкола. І те, що подобається їм і їхнім близьким. Малюють – і щиро радіють із того. Так що, сподіваюся, шановний Михайле Івановичу, може ми ще й зустрінемося із Вами у Вашій творчій лабораторії! Одним словом, працюйте – і Вас помітять!
Сергій Комісаров, шеф – редактор інформаційного агентства УКРПРЕС-ІНФО
