Дев’яте травня під прицілом: Чому Україна більше не грає в «режим тиші»

Для Кремля 9 травня давно перестало бути днем пам’яті. Це день мілітаристського чаду, танців на кістках та цинічного виправдання сучасної агресії через викривлену історію. Проте цього року московський парад ризикує стати не тріумфом імперії, а моментом її найвищого страху. Тепер, коли Росія остаточно розтоптала всі поняття про «режим тиші» та міжнародне право, Україна отримала повне моральне та стратегічне право перенести війну туди, звідки вона почалася – на Красну площу.

Смерть «перемир’я»: Вибір зробила Росія

Протягом багатьох років світ намагався нав’язати Україні перемовини про капітуляцію,  «режими тиші» та домовленості, які Росія порушувала ще до того, як на папері висихали чорнила. Кожен обстріл житлових кварталів Харкова, кожна ракета по Одесі чи Умані були цвяхами в труну будь-яких дипломатичних ілюзій.

Президент Володимир Зеленський нещодавно чітко дав зрозуміти: Росія розуміє лише мову сили. «Ми не гратимемо в ігри з агресором, який вбиває наших дітей уві сні, а потім святкує “перемогу” над фашизмом», – цей меседж став основою нової стратегії. Україна більше не зв’язана зобов’язаннями дотримуватися тиші з терористом. Якщо Кремль вважає, що може обстрілювати мирний Київ, він має бути готовим до того, що небо над Москвою перестане бути мирним.», – заявив президент.

Технологічна відплата: «Мале небо» стає великим жахом

Матеріали військових аналітиків підтверджують: Україна здійснила неймовірний якісний ривок. Ми більше не чекаємо «дозволів» на обстріли в глибину росії, ми створюємо реальність самі. Завдяки розвитку безпілотних систем класу deep strike, радіус нашої дії сягнув серця Росії.

Зараз українські ударні дрони-перехоплювачі та далекобійні БПЛА літакового типу здатні долати сотні кілометрів, ігноруючи російські системи РЕБ. Це вже не поодинокі випадки – це системна робота. Як зазначають експерти, перевага України в «малому небі» дозволяє діставати до нафтосховищ, військових аеродромів та стратегічних центрів у глибокому тилу РФ. І московська Красна площа під час параду – це не просто символічна ціль, це логічне завершення кола невідворотної кари.

Цинізм Москви та істерика посіпак

Поки путінські пропагандисти, на кшталт Мєдвєдєва, істерять про «удари по центрах прийняття рішень», сама Росія демонструє вищий ступінь цинізму. Вони готують парад техніки, яка за кілька днів після маршу поїде вбивати українців. Вони виводять на площу війська, заплямовані кров’ю Бучі та Маріуполя.

Але сьогодні ці заяви «посіпак» викликають лише презирство. Україна довела, що їхня ППО – колос на глиняних ногах, який не здатен закрити всі вразливі місця, а їхні «червоні лінії»  це лише розчерки на піску, які змиваються першим же вдалим прильотом українського дрона.

Невідворотність кари

Військові злочини не мають терміну давності. Кожен артилерійський залп по мирних людях, по дитячих садках і лікарнях, кожен удар по енергосистемі – це окремий рядок у вироку, який Україна вже почала виконувати.

Тому ЗСУ не обіцяє тиші. ЗСУ обіцяє відплату і справедливість. І якщо Росія хоче параду – вона мусить його отримати. Але це може бути не парад гордості, а парад приниження, коли «друга армія світу» буде безпорадно спостерігати, як над її головами пролітає українська відплата.

Росія сама зруйнувала тишу, зруйнувала свої шанси на достойне завершення війни. Тепер настав час слухати звуки війни там, де її так старанно намагалися не помічати.

Вероніка Бутенко, для «Укрпрес-інфо»