Всенародний референдум: що це – інструмент миру і консенсусу чи пастка для держави та міна для Конституції?

Чи може «воля народу» вирішити питання війни в Україні. ЗА і ПРОТИ цієї системи.

Останнім часом в українському публічному просторі знову активізувалася дискусія навколо можливості затвердження майбутньої мирної угоди з Росією через референдум. Цю тему активно обговорювали експерти конституційного права та громадські діячі під час брифінгу в Український кризовий медіа-центр. Десятки представників громадянського суспільства навіть підписали відкрите звернення із закликом не допускати включення такого механізму до переговорного процесу.

Дискусія насправді виходить далеко за межі конкретної політичної ситуації. Вона зачіпає фундаментальне питання демократичного устрою держави. Чи може референдум бути інструментом ухвалення рішень у питаннях війни, миру і території. І чи здатний такий механізм справді забезпечити легітимність складних державних рішень.

Референдум у демократії. Теоретична сила інструменту

У демократичних системах референдум традиційно вважається одним із найвищих проявів народного суверенітету. Його логіка проста. Якщо влада належить народу, то народ може безпосередньо ухвалювати ключові рішення.

У світі референдуми використовуються для вирішення стратегічних питань.

• прийняття або зміна конституцій;
• вступ до міжнародних союзів;
• визначення політичного курсу держави;
• інколи – питання території або незалежності.

В історії Європи є приклади, коли референдуми ставали інструментом стабілізації. Наприклад, референдуми щодо членства в ЄС або конституційних реформ.

Потенційні переваги референдуму

1. Максимальна легітимність рішення
   Рішення отримує пряме схвалення громадян.
2. Зменшення політичної відповідальності еліт
   Влада не виглядає єдиним автором складного або болісного рішення.
3. Мобілізація суспільства
   Обговорення ключових питань може активізувати політичну участь громадян.
4. Підтвердження стратегічного курсу
   Якщо суспільство підтримує певний напрям, референдум може закріпити його надовго.

Саме ці аргументи часто звучать у міжнародній практиці, коли мова йде про мирні угоди після конфліктів.

Але є проблема. Референдум не працює у війні

У контексті російсько-української війни ситуація принципово інша.

Україна має справу не з класичним міжнародним конфліктом, а з державою-агресором, яка системно використовує інформаційні операції, маніпуляції і псевдоплебісцити.

Саме тому багато українських експертів вважають ідею референдуму щодо мирної угоди небезпечною.

Аргументи проти референдуму в українських умовах

1. Конституційні обмеження

Українська Конституція чітко закріплює принцип територіальної цілісності.

Це означає, що територія держави не може бути предметом політичного торгу. І навіть парламент не має права ухвалювати рішення, які суперечать цьому принципу.

Юристи наголошують, що референдум не може використовуватися для легалізації того, що суперечить Конституції.

2. Референдум як інструмент зовнішнього впливу

Росія вже багато разів використовувала псевдореферендуми як технологію легітимації агресії.

Приклади добре відомі:

• Крим 2014;
• псевдореферендуми на окупованих територіях;
• референдуми в самій Росії щодо зміни конституції.

У таких умовах будь-яке обговорення референдуму щодо територій створює інформаційний простір, у якому агресор може маніпулювати.

3. Демократія потребує безпечного середовища

Класичні референдуми працюють лише тоді, коли виконуються базові умови:

• вільна інформаційна дискусія;
• відсутність зовнішнього тиску;
• рівний доступ до медіа;
• безпека громадян.

Під час війни ці умови об’єктивно порушені.

4. Ризик внутрішньої дестабілізації

Ідея референдуму щодо мирної угоди може розколоти суспільство.

Це створює конфлікт не лише між політичними силами, а й між громадянами.

Саме на це розраховують інформаційні операції агресора.

Найважливіше питання. Чи варта мирна угода паперу, на якому вона написана

Навіть якщо припустити, що референдум може схвалити мирний договір, постає інше питання. Чи має така угода реальну силу?

Історія міжнародної політики дає чітку відповідь.

Мирні угоди працюють лише тоді, коли існують чіткі механізми їх примусового виконання.

Це можуть бути:

• військові гарантії;
• міжнародні коаліції;
• санкційні механізми;
• автоматичні заходи покарання за порушення.

Без таких інструментів будь-який договір стає лише декларацією.

А в випадку Росії історія порушених угод є надзвичайно довгою:

• Будапештський меморандум;
• Мінські домовленості;
• десятки міжнародних угод.

Тому головне питання не в тому, чи схвалить угоду народ. А в тому, чи існує система, яка змусить агресора її виконувати.

Референдум як політична технологія

У міжнародній політиці референдум інколи використовується не як інструмент демократії, а як інструмент відповідальності.

Влада може перекласти складне рішення на народ. Це створює ілюзію легітимності, але не вирішує проблему.

У випадку України це може виглядати так:

1. міжнародні посередники просувають компроміс;
2. влада говорить, що це рішення народу;
3. відповідальність розмивається.

Саме тому багато експертів називають референдум у цій темі політичною пасткою.

Зокрема, на брифінгу в УКМЦ колишній посол України, голова правління УКМЦ Валерій Чалий звернув увагу на те, що обговорення референдуму вже саме по собі створює небезпечний сигнал для Росії. На його думку, якщо міжнародні посередники або навіть українська сторона почнуть розглядати такий механізм як можливий, це відкриває простір для маніпуляцій довкола так званих «складних територіальних питань».

Експерт наголосив, що мова може йти не лише про вже окуповані території. У подібних сценаріях під політичний торг можуть потрапити стратегічні об’єкти або навіть території, які Україна контролює. З точки зору дипломатії це означає підважування базового принципу суверенітету держави.

Схожі застереження висловила і колишня голова парламентського комітету у закордонних справах Ганна Гопко. Вона назвала ідею референдуму щодо мирної угоди потенційною політичною технологією, яка може дестабілізувати українське суспільство. На її думку, сама дискусія про такий референдум відволікає увагу від стратегічних завдань України — посилення санкцій проти Росії, конфіскації російських активів, створення міжнародного трибуналу за злочин агресії та пошуку реальних механізмів покарання агресора.

Юристка Центру політико-правових реформ Юлія Кириченко нагадала про ще один важливий аспект. Конституція України містить спеціальні механізми захисту територіальної цілісності. Перед будь-яким голосуванням парламенту щодо змін до Основного Закону Конституційний Суд має здійснювати попередній контроль. Якщо пропоновані зміни суперечать принципу територіальної цілісності, процес їх ухвалення просто зупиняється.

Тому, на думку експертки, будь-які спроби поставити питання території на референдум фактично впираються у конституційні обмеження.

Колишній заступник голови Центральної виборчої комісії Андрій Магера додав ще один важливий аргумент. Він звернув увагу, що іноді окремі статті Конституції виривають із контексту і трактують буквально. Наприклад, статтю 73, яка передбачає можливість референдуму щодо змін території. Але якщо читати Основний Закон системно, стає очевидно, що територія України визначена як цілісна і недоторканна, а отже її зменшення суперечило б самому фундаменту державності.

За словами експерта, спроби ставити такі питання на референдум можуть навіть підважити легітимність референдуму 1991 року, на якому українці підтвердили незалежність держави у її міжнародно визнаних кордонах.

Український досвід. Найважливіший референдум уже відбувся

Варто пам’ятати, що Україна вже мала фундаментальний референдум.

1 грудня 1991 року українці підтвердили незалежність держави.

Тоді понад 90 відсотків громадян підтримали суверенітет України в її міжнародно визнаних кордонах.

Фактично це рішення вже визначило базові параметри держави.

Тому будь-які спроби ставити під сумнів територіальну цілісність через нові референдуми можуть створити небезпечний прецедент.

Висновок як порада

Референдум є потужним демократичним інструментом. У стабільних країнах він може допомогти ухвалювати стратегічні рішення.

Але у випадку України ситуація принципово інша.

Під час війни з державою, яка системно використовує маніпуляції та псевдоплебісцити, референдум може перетворитися не на механізм демократії, а на інструмент тиску і дестабілізації.

Головне питання сьогодні полягає не у формі затвердження мирної угоди.

Головне питання – чи буде мир справедливим і чи існуватимуть реальні механізми примусу агресора до виконання домовленостей.

Бо без таких гарантій будь-який мирний документ, навіть підтриманий на референдумі, може залишитися лише папером.

Вероніка Бутенко, за матеріалами ЗМІ для Укрпрес-інфо