Пишемо словосполучення «Український код» і в пам’яті миттєво виринають спогади про століття страждань нашого народу від рук так званих «заклятих любих друзів», керівники яких з високих трибун проголошували прекраснодушні промови про «непорушну дружбу» між нашими «братніми» народами, а на ділі тримали ніж за спиною… Аби, скориставшись слушним моментом, показати українцям, що не ми, а вони – головні… Бо у цих завойовників є зброя… Багато зброї… Дуже багато зброї…
Кривава війна, розв’язана росією проти нашої Батьківщини, остаточно зірвала маски з облич. 24 лютого 2022 року ми побачили, хто саме і чому саме не бажав мільйонам українців добра і робив все можливе, а іноді й неможливе, аби відібрати у нас Свободу та Незалежність. Але ми – нація незламних. У всіх проявах людської натури. В тому числі коли йдеться і про сучасне образотворче Мистецтво. Попри щоденний ракетний терор з боку північного «сусіда», саме Мистецтво допомагає кожному із нас триматися у гарному психологічному тонусі і вірити в Перемогу. «Український код» – так називається виставка двох талановитих мисткинь, яка відкрилася 26 березня в уславленій галереї «МИТЕЦЬ» Київської організації Національної спілки художників України.
На виставці представлені твори Інна Вапнярська (декоративний живопис) та Viktoria Dromaretska (художня кераміка). Ця яскрава мистецька подія є зверненням до української національної ідентичності. У роки лихоліття надзвичайно важливо використовувати кожну нагоду, щоби привертати увагу до творів Мистецтва, показувати його кращі зразки й самим українцям, і Світові. Саме такі довершені роботи ми й побачили сьогодні на вернісажі «Український код» Інни Вапнярської та Viktoria Dromaretska.
Ну, а тепер – слово головним героїням сьогоднішньої виставки…
«Я щаслива, що ми нещодавно домовилися із чудовою людиною – Інною Вапнярською, аби об’єднати свої творчі зусилля в рамках виставки «Український код», – розповідає Viktoria Dromaretska. – Нині у виставковій залі галереї «Митець» представлено 20 моїх мініскульптур. Є тут роботи, які я закінчила під час війни, але глядачі можуть побачити чимало моїх скульптур із «старої» колекції. Спочатку я думала, що вони є не надто неактуальними. Але все – із точністю до навпаки. Після того, як ми разом з Інною Вапнярською скомпонували експозицію, я побачила : мої скульптури на всі сто відсотків відповідають темі та ідеї нашого спільного творчого задуму.
Для мене, як для художниці, головне – відчувати джерела народного мистецтва. І працювати у цьому стилі. Скажу більше : іноді я думаю, що ми всі «закодовані». Так, ми «закодовані» на Україну. Все, що ми, як митці, створюємо, відбувається на генетичному рівні. Зламати цей код практично неможливо. Поки ми працюємо у своїх творчих майстернях, поки ми організовуємо виставки, навіть тоді, коли на наші голови рашисти практично щодня запускають ракети, ми були, є і залишатимемося незламними… Бо ми – українці!»
«Разом із пані Вікторією на цій виставці я представляю секцію декоративно – прикладного мистецтва Київської організації НСХУ, – приєднується до розмови художниця та педагог Інна Вапнярська. – Це вже далеко не перша виставка у моїй творчій біографії. Але до цього вернісажу я готувалася з особливим творчим піднесенням. У залі галереї “Митець” ви можете побачити 70 моїх картин. Кожна із них – це ностальгія по довоєнній Україні. У кожній роботі я намагаюся показати красу нашої рідної землі. Все, що зображене на кожній картині, народилося у моїй уяві на генетичному рівні. Я виросла у Києві, але на канікули їздила до бабусі в село, яке знаходиться на благословенній Черкащині.
Малювала все, що бачила : все, що літало, все, що бігало, все, що росло у бабусиному садку та на городі… Після того, як я закінчила художню Академію і познайомилася із «петриківським мазком», мене буквально прорвало. Тому малюю Україну і лише Україну. І тоді, і тепер. І ніяк не можу зупинитися. Для мене українська народна картина є сенсом усього життя. Все, що створюю, живе у моїй душі. -І виливається на папір. Провідний український мистецтвознавець, нині покійний Григорій Міщенко, ще на початку моєї творчої кар’єри сказав так : «Інно, у тебе сакральне мистецтво.
Воно – справжнє. Воно – наше. Воно – українське. І ти «кодуєш» своїми картинами Україну. У тебе суцільна знаковість. Працюй у цьому напрямку. І розповсюджуй її для людей». Ці слова Григорія Міщенка стали для мене своєрідним дороговказом. Тому я працювала і завжди працюватиму у цьому стилі. Адже ця тема – невичерпна». По завершенню інтерв’ю ми домовилися із кожною з цих талановитих жінок, що в перспективі організуємо та проведемо їхні персональні виставки у Музей Марії Заньковецької (філія Музей театрального, музичного та кіномистецтва України , директорка – Ирина Дробот ).
Це було б просто чудово! Адже прекрасні роботи кожної із них – це саме те, що треба українцям у роки війни за Свободу та Незалежність нашої Батьківщини. А на завершення публікації хочу нагадати, що робота виставки «Український код» Інна Вапнярська та Viktoria Dromaretska триватиме у галереї «Митець» до 31 березня. Приходьте – не пошкодуєте!
PS : Сьогодні – 762 день повномасштабного вторгнення російських військ на нашу рідну землю. Віримо у велику Перемогу над ворогами… І кожного дня своїми добрими справами наближаємо її щасливу мить! Борімося – поборемо! Нам Бог помагає…
Сергій Комісаров, шеф-редактор Міжнародного інформаційного агентства УКРПРЕС-ІНФО, Заслужений журналіст України, арт-менеджер, організатор мистецьких пленерів та виставок
Фото автора
#Україна #події #Мистецтво #Виставки #НСХУ #ІннаВапнярська #ВиставкаУкраїнськийкод #культура #СергійКомісаров #Повертайсяживим #Перемога #Ukraine #ЗСУ #ViktoriaDromaretska #НСХУ #злюбов_юдоУкраїни #звіроювПеремогу #СлаваУкраїні #ГероямСлава
