Виставка художниці Валентини Папіної “А ми продовжуємо жити!”

Дякую, мої дорогі друзі, Victoria Lenets, Алла Горбунова, Yuri Mamchuk, Nadezhda AcousticDesign, Валентина Г., Леокадия Герасименко, Оксана Крепак , Olena Pantsiuk , Катрина Баужа , David Sureshwar, Borodavko Igor, Petro Zykunov, Катерина Тоцька, Svetlana Onishchenko, Татьяна Забавская, Виктория Башлыкова та Наталія Тоцька, що разом із іншими поціновувачами сучасного образотворчого Мистецтва, незважаючи на 32 градусну спеку, побували на відкритті першої персональної виставки картин журналістки, поетеси, громадської діячки та художниці Валентина Папина, яка називається «А МИ ПРОДОВЖУЄМО ЖИТИ!»

Її поетично – мистецький вернісаж 15 серпня цього року відбувся у сонячній тональності ре мажор у Музей Марії Заньковецької (філія Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, директорка Ирина Дробот).

Гості, які завітали на «творчий вогник» до щасливої пані Валентини, не лише виступали із професійними рецензіями побачених картин (за що – особлива подяка Заслуженому художнику України Петру Зікунову!),

але й читали свої вірші про Мистецтво (браво, дорога Victoria Lenets!) і проводили бліц – презентації своїх книжок (дякую за це, шановний David Sureshwar !)…

У свою чергу, пані Валентина, яка принесла на свій ПЕРШИЙ вернісаж три своїх поетичних збірки, також не лише розповідала нам про картини, а й читала свої вірші. Ось – один із них…

«Що з тобою, серце моє?

Ти смієшся чи то плачеш?

Журавлинною весною

Собі смутку не настачиш?

Не потрібен серцю смуток.

Залиши його булому

І душі знайди притулок

В зорепаді золотому…

З тихим сполохом кохання,

З відчуттям життя щоранку

Щастям, мріями, бажанням

Ти прийди до свого ганку…

Втішно вітер заспіває,

Втішно сонечко засяє…

Посміхнись життю!

Бо вдруге жити змоги не буває!»

Так, друзі, ось вже вісімнадцятий місяць поспіль підступні орки намагаються поставити Україну на коліна… Але ми боролися і боремося за наші Свободу та Незалежність – в тому числі і на мистецькому Фронті. І ми не дамо жодного шансу ворогам України нас поневолити! МИ ПРОДОВЖУЄМО ЖИТИ! Жити і творити! Так і лише так! Дякую тобі, дорога моя посестро по безмежному океану Журналістики, Поезії та Сучасного Образотворчого Мистецтва Валентина Папіна, що зайвий раз нагадала своєю художньою виставкою і поетичними рядками нам про це!

Ну, а всіх, хто спекотного серпневого дня не встиг потрапити на ПЕРШУ персональну виставку Валентини Папіної «А МИ ПРОДОВЖУЄМО ЖИТИ!» запрошую до гостинного Музею Марії Заньковецької. Виставка пані Валентини триватиме протягом двох наступних тижнів. Разом із нею ви зможете подивитись картини ще 28 сучасних українських художників – в рамках ще однієї мистецької події – Міжнародної колективної виставки «Я – Українка!» Хочу наголосити : обидві виставки ми присвятили відзначенню цьогорічного Дня Незалежності України. Адреса Музею Марії Заньковецької : вул.. Велика Васильківська, 121.

А ось що моя колега Валентина Папіна розповіла сама про себе…

«Звати мене Валентина Папіна. Мій псевдоним – Тіна Пістек. Це моє дівоче призвище та скорочене ім’я. У кожного з нас своя доля, свій хист та напрацьований роками досвід.Сама я народилася в Донецькій області в багатодітній сім’ї. Після закінчення навчання залишилась жити у Донецьку. З початку бойових дій на сході України, тобто з літа 2014 року, живу і працюю в Києві. Я – рекламістка з величезним досвідом, журналістка,поєтка. А тепер, виявляється, і трішки художниця. Маю декілька своїх повноцінних збірок віршів. В 2022 році збиралася випустити ще одну збірку, але, мабуть, не судилось. Мені прийшлось всі вірші, фото і ще багато чого, скинути на флешку, але раптом сталась проблема зі світлом, яка спровокувала збій в комп’ютері і флешці. Тепер ця вся інформація загублена. Я була збентежена, але з часом заспокоїлась. Значить так треба. Зараз війна, і люди втрачають набагато більше, ніж я. Дякувати Богу, я жива та здорова. Це головне. Деякі вірші знайшлися в пошті, деякі в переписці з друзями. Це вже добре! Зараз пишу мало, але все ж таки пишу. Перший раз пензлі я взяла в руки наприкінці 2018 року перед своїм днем народження майже в 59 років. Мені сподобалось малювати. Я подумала, що чому б і ні? Поєтичні твори зараз мало кого цікавлять. В них треба вдумуватись, розуміти їх, напрягати свій мозок. З картинами легше. Подивишся на неї і одразу розумієшь, подобається вона тобі, чин ні. З такими думками я і почала свій шлях новоспеченого художника). 2020 рік з його карантинами та локдаунами посадив мене на віддалену роботу, що дало можливість багато часу приділяти малюванню. За рік було написално майже 30 картин. Іноді пишу пісні, займаюсь хенд-мейдом. Господь наділив великою кількістю талантів. Їх усі треба реалізовувати. І це велике щастя, що є така можливість. Я з самого дитинства відчувала в собі любов до творчості. Але мама наполягла на тому, щоб я пішла навчатися в технічний заклад. Як би там хто не говорив, але Божа воля є! Життя саме вивело мене на творчу стежину. Багато років танцювала народні танці. Була навіть запрошена в професійний ансамбль «Донбас». Нажаль, хвороба не дозволила здійснити мрію бути танцівницею. На зміну танцям прийшли реклама та івент. Згодом – журналістика. Більше 15 років я була просто щаслива від своєї роботи на цьому поприщі. Декілька років поспіль була організатором, директором та сценарістом Відкритого Міжнародного фестивалю східних танців «Бастет» та повномасштабних заходів у Донецьку. В 45 років здобула другу вищу освіту. Працювала редактором глянцевих журналів «День і ніч» (Донецьк) та «Дипломат» (Київ). В останні роки перед повномасштабним вторгренням в Україну була провідним фахівцем по корпоративним комунікаціям, інформаційній політиці та рекламі в Центрі слухової реабілітації «Аврора». При Держстаті України є членом Громадської Ради з питань демографічного розвитку. Опікувалась ветеранами війни, людьми поважного віку та дітками з вадами слуху. Ще одною моєю місією в житті є благодійні проєкти. Останній серйозний проєкт – це «Діти – Президентові», який було організовано і проведено разом з Громадською організацією «Інтелектуальна Україна». В ньому приймали участь обдаровані діти з обмеженими можливостями. На превелику жаль, війна не дала нам працювати далі, порушила всі плани, які ми мріяли втілити в життя. Але воно на цьому не закінчується. Треба жити далі, реалізовувати свої задуми, творити добро, віддавати себе людям. Не зважаючи на обставини, бути щасливими! Щастя є! Воно в кожному з нас! Не дивлячись на вік і негаразди долі – дайте ж йому бути!

P.S. Я народилася, щоб бути щасливою. Я відчуваю його в собі. У мене на життя ще багато планів і не здійсненних мрій. За 4,5 роки малювання мій творчий доробок нараховує понад 50 картин олією. Багато це чи мало, я не знаю. Але в них моє серце, мої емоції, моя щирість, нарешті – я сама. І зараз, завдяки організаторам виставки і особисто Сергію Комісарову, я маю можливість поділитись всім цим з вами. Хіба це не щастя? Доречі, запрошую вас на 103 річницю з приводу мого дня народження. Так, я не помилилась: 103 річницю! Я буду танцювати на сцені».

PSS: Сьогодні – 539(!!!) день збройної боротьби нашого волелюбного народу проти підступних рашистських загарбників… Борімося – поборемо! Нам Бог помагає. І, що не менш важливо, нам допомагає у цій безкомпромісній боротьбі між Добром та злом також сучасне образотворче Мистецтво! Культурний фронт діє!!!

Сергій Комісаров, куратор виставки “А МИ ПРОДОВЖУЄМО ЖИТИ!”, співзасновник Міжнародного арт-проєкту “Повертайся живим!”, шеф-редактор Міжнародного інформармаційного агентства УКРПРЕС-ІНФО

#ВірювПеремогу #Перемога #Київ #Україна #НСХУ #ЗСУ #Мистецькахвиля #Мистецтво #Сучаснемистецтво #Творчість #ХудожницяВалентинаПапіна #СергійКомісаров