Якщо хтось із друзів – художників спитає мене, з ким із сучасних українських мисткинь я пішов би в атаку (в умовах реального, а не культурного, фронту), то я без вагань відповів би : «Із Ларисою Пухановою. Вона не зрадить. Вона ніколи не залишить тебе конати на полі бою, якщо, не приведи Господи, отримаєш кулю в груди. Одним словом, Лариса не підведе.
Позаяк вдача у пані Пух така : своїх не здавати, битися із ворогами, наче Ведмедиця із шакалами, ніколи й нікого не зраджувати… І – стояти у бою до кінця. Як би важко в цей момент не було…
Люблю і шаную цю чудову Людину…Люблю не тому, що неодноразово брали участь у спільних пленерах. Не через те, що вже понад десять разів поспіль (як журналіст) висвітлював її чудові атмосферні персональні виставки. Люблю і шаную не тому, що у моїй домашній колекції картин маю вже чотири Ларисиних роботи… Я люблю, ціную і поважаю цю талановиту мисткиню в першу чергу за те, що вона є вірним і надійним другом.
Це людина – сонце : чиста, світла, яка випромінює своє тепло для всіх і кожного … І, повірте, це – не прекраснодушна метафора. Це – констатація факту. Коли почалася облога Києва у лютому 2022 року, Пух вирішила нікуди не тікати. Зосталася тут, під бомбами та ракетами… Бо треба було доглядати стареньку маму… А ще Лариса сказала сама собі : «Залишаюся, бо необхідно писати картини. Адже війна – війною, а працювати комусь треба»… В лютому, березні та квітні моя подруга щодня «форсувала» Дніпро : туди – сюди, туди-сюди. Іноді – кілька разів поспіль щодня. До мами – і назад. І чим швидше – тим краще…
Поки не стемніло, поки патрулі не поставили на мосту «Метро» шлагбаум… А – паралельно із відвідинами хворої матусі – Лариса Пуханова ЩОДНЯ малювала по одному, а то й по два -три ескізи для своїх майбутніх картин про столицю, затиснуту із усіх боків «русскими воинами – освободителями»… Вряди-годи змальовувала київські краєвиди під гуркіт ракет та бомб. Зрідка – під матюки наших патрульних команд, які не вірили, що вона є художницею, припускаючи, що Лариса Пуханова – це добре замаскована диверсантка, яка щось похапцем занотовує на папері, стоячи на мосту через Дніпро…
Усяке бувало… Приблизно 13-14 березня 2022 року, до початку введення подовженої «комендантської години», героїчна мисткиня вирішила організувати для себе бліцпленер на території парку Примакова. Тут, за кілька кроків від берега Дніпра, на честь святкування 1500-річчя Києва свого часу було встановлено пам’ятний знак засновникам Києва, виконаний у вигляді давньоруської тури. У човні застигли постаті легендарних засновників міста – братів Кия, Щека, Хорива та їхньої сестри Либідь. Під час цього бліцпленеру мою посестру по цеху сучасного образотворчого Мистецтва ледь не «пов’язали» воїни Тероборони столиці… І сміх, і гріх…
Але Лариса Пуханова не здавалася! І день за днем продовжувала писати історію непростого воєнного сьогодення української столиці – в умовах бомбардувань та окупації… Відбувалося це саме той час, коли чимало молодих, спортивної статури київських митців-чоловіків вже давно дременули за межі Києва, який палав у вогні. Втекли – хто куди… В тому числі – й за кордон. Отаборилися разом із дружинами (і не лише) у європейських столицях, аби, сидячи на шиї західних платників податків, розказувати щемливі історії про те, як вони люблять неньку-Україну…
Дехто із цих «ждунів» сидить за кордоном і досі. Вже й гранти собі встигли набігати… Але – це їхні проблеми. Адже кожному краще знати – із чим перед Богом стояти… А потім, коли русня нарешті відступила від нашого нескореного Києва, Лариса разом із друзями організувала чудову персональну виставку своїх робіт, написаних у перші місяці окупації. Хочу подякувати за це мого доброго друга Олександра Юніна, який дав добро на проведення цієї дивовижної і дуже пам’ятної виставки у стінах Музею – майстерні Івана Кавалерідзе. Ця мистецька імпреза тоді мала шалений успіх. І у середовищі пересічних киян, які нікуди не поїхали зі столиці, і у середовищі наших колег художників та журналістів.
А 30 березня вже 2023 року Лариса Пуханова запросила мене та наших спільних друзів на нову виставку – «ЛІРИКА МІСТА» (живопис та графіка в поєднанні з поезією). Організувала цю подію мисткиня разом Даною Пінчевською – відомою українською мистецтво знавчинею та поетесою у бібліотеці імені Івана Кудрі (вул. Генерала Алмазова, 14). Як сказала пані Дана на відкритті, виставка «ЛІРИКА МІСТА» побудована на зображеннях Києва, схоплених насамперед у начерках. Вірші Дани Пінчевської переписані від руки, щоб підкреслити ескізність вражень. Лариса Пуханова (авторка ідеї та ініціаторка події) виставила у бібліотечному просторі не лише ескізні роботи, а також і великий (за розмірами) живопис.
«А що творчість Лариси Пуханової колись давно класифікували як «тихе мистецтво», то я погодилась долучитись, бо саме таке мистецтво люблю поміж усіх різновидів найбільше, – сказала Дана Пінчевська у день вернісажу. – Можливо, нам разом із Ларисою вдасться створити спокійну атмосферу, щоб відвідувачі могли ненадовго абстрагуватись від надмірних вражень».
Так воно і сталося – у день відкриття виставки. Дана Пінчевська читала чудову поезію, а Лариса Пуханова радувала нас дивовижними ескізами та картинами, які оспівують велич і незламність нашої столиці у роки війни.
Браво, шановні колеги! Виставка «ЛІРИКА МІСТА», як на мене, нині є актуальною, як ніколи… Переконаний, що наші доморощені «патріоти», які люблять Київ та Україну «на відстані», ніколи не напишуть таких правдивих картин та віршів. Коли дивишся ці робти чи слухаєш цю поезію на очах з”являються сльози… Аби досягти такого результату, митцям треба жити і творити на рідній землі… Це – аксіома. Не більше й не менше…
#виставка #вірші #мистецтвознавство
#ХудожницяЛарисаПуханова #ТворчістьЛарисиПуханової #СергійКомісаров #УКРПРЕС_ІНФО #Ukrvideotravel #СучаснеМистецтво #Мистецтво #сучаснеобразотворчемистецтво #Творчість #Творчество #Культура #Искусство #Mustsee
#МузейІсторіїКиєва #ДанаПінчевська #ВиставкаЛірикаміста #УКРПРЕС_ІНФО
Сергій Комісаров, шеф-редактор Міжнародного інформаційного агентства УКРПРЕС-ІНФО, арт-менеджер, організатор мистецьких пленерів
Фото автора
