Добрий вечір, нація нескорених! Сьогодні – 244 (!!!) день війни українського народу за наші Свободу та Незалежність. Вік живи – вік учись. Це я про себе. Ще 4 дні тому я свято вірив, що досить непогано орієнтуюся у жанрі декоративного – ужиткового мистецтва. Виявилося – помилявся. Дуже помилявся.
Бо до зустрічі із Наталия Артюхова на колективній виставці “Обереги захисникам”,яку організувала разом із її однодумцями Диана Маринич у великій Лаврській дзвіниці на території Києво – Печерської Лаври, я навіть не здивувався, що таке… катильон. Очі на це мені “відкрила ” народна майстриня, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України Наталія Артюхова, яка є справжнім гуру у справі створення катильйонів – відзнак – оберегів.
Ось що ця красива жінка розповідає про свою улюблену справу – у невеличкому телевізійному сюжеті в Ютубі, який ви зможете подивитися за цим посиланням :
https://www.youtube.com/watch?v=hWNUgu-adbA
Прикметнj, що незабаром дивовижної краси катильони та гарди ( що означає це слово, на щастя, я знав і раніше…) побачать не лише українці, закохані у древнє і, водночас, сучасне декоративно-ужиткове Мистецтво, а й громадяни братньої Польщі.
Адже на наступному тижні засновники Міжнародного арт – об’єднання “Повертайся живим! ” та відомі українські художники вирушають до Варшави. Проведемо тут міжднародний мистецький пленер, а за його підсумками – масштабну колективну художню виставку, присвячену святкуванню Дню Незалежності Республіки Польща.
В рамках цієї арт-події, яку організовуємо разом із нашими польськими друзями Збігнєвом Богушем, Alina Onishchuk , Вадим Онищук та Marc Qn Qnicki , ми проведемо також і міні виставку “Обереги захисникам”, на якій – серед інших робіт – також будуть представлені і традиційні українські прикраси із бісеру, виготовлені золотими руками Наталії Артюхової…
Ось така приємна новина…А вам, дорогі мої друзі, раджу побувати на виставці “Обереги захисникам” у великій Лаврській дзвіниці. Ця подія – у самому розпалі… Був сам – раджу і вам!
ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ :
На сьогодні відомо, що біля шести тисячоліть людство користується виробами зі скла. І стільки ж існує традиція виготовлення прикрас з нього. Крихітні намистинки – бісер – мабуть найбільш урізноманітнена оздоба: його нанизують, ним вишивають, з нього тчуть. Мисткиня Наталія Артюхова надає перевагу останньому. Бісероплетінням вона займається не так давно, з 2015-го року, та вже досягла значимих результатів і визнання – вона членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Міжнародної організації народного мистецтва IOV WORLD.
Її гердани, силянки, котільони (чоловіча прикраса-оберіг) вражають естетичною довершеністю і скрупульозною майстерністю. Свою місію вона вбачає в тому, щоб донести і втілити в сьогоденні вікові традиції цього жанру народного мистецтва. ЇЇ надихають унікальні зразки народної творчості минулого і вона їх реконструює. Вона знаходить натхнення в символіці і колориті української вишивки, візерунках кераміки і декоративного розпису і на їх основі створює вже свої авторські твори. Тим самим Наталя не тільки продовжує, а й розвиває традицію, не даючи їй згинути і протиставляючи несмаку псевдонародних виробів, котрі, на жаль, трапляються в комерційній сфері. Про її прикраси можна впевнено сказати: “Краса, відшліфована часом”.
PS : “Котильон – нагрудна прикраса у формі п’ятикутника з двома прямими нижніми кутами (дно прикраси може мати не прямолінійні обриси) та дашковидним завершенням. Бісерний котильон виконувався переважно у техніці тканини, яка давала можливість будувати композицію з геометричних, рослинних, антропоморфних мотивів, вписувати ініціали тощо [1].
У першій половині XX ст. у багатьох селах Галичини, насамперед серед польської, а згодом – серед української молоді, дістала поширення так звана «котильована забава» – від французького cotillion (котильон) – назви танцю. В очікуванні Великодніх свят дівчата виготовляли саморобні прикраси у вигляді квітки, букета або серця з картону, матерії, ниток, стрічок, бісеру [2].
Освідчення – котильон дівчина чіпляла уподобаному нею парубку на одяг з лівого боку грудей як запрошення на “котильоновий вальс”. Після танцю вдячний за такий дарунок хлопець мав обов’язок пригостити дівчину солодощами.
Як свідчать респонденти (Герман Іван Михайлович, 1918 р.н., мешканець с. Комано Городецького р-ну Львівщини; Мандюк Марко Юліанович,1935) та різного роду музейні документи котильони, виготовлені повністю з бісеру використовувалися ще й як чоловічі краватки або ж підвіски до чоловічих кишенькових годинників – такого застосування вони набирали після виконання своєї первісної ролі.
Та вже від середини XX ст. із бісеру виконуються вироби, які наслідуючи форму котильона, мають суто сувенірне призначення – підвіски до чоловічих кишенькових годинників.
Арсенал котильонів надзвичайно широкий. Під різними назвами – “котильон”, “кутальйон”, “вісьорик”, “висьорок”, а також і без окреслення назв – цей тип прикрас побутував на Західному Поділлі, Опіллі, Гуцульщині, Буковині” [3].
