19-й день Вітчизняної війни… Близько 5-00 ранку прокинуся від потужного вибуху ракети чи арт-снаряду десь на ближніх околицях київської Оболоні. Написав запит у пошуковій системі Інтернету. І ось найсумніші припущення підтвердилися : “14 березна о 05:09 у Оболонскому районе по вул. Богатирській у наслідок потрапляння артилерійского снаряду в 9-ти поверховий житловий будинок відбулося його часткове пошкодження з 1 по 3 поверхи та пожежа у квартирах на 3 и 4 поверхах. Є людські жертви. Кількість вбитих та поранених уточнюється фахівцями МНС”.
У мене на вулиці Богатирській живуть друзі та колеги. Як вони після цього підступного вибуху? Чи вціліли? Може, потребують моєї допомоги? Після такої інформації знаю достаменно : вже не засну. Нерви… Тому вирішив написати черговий пост про життя – буття городян у фронтовому Києві. Вчора разом із моїм другом директором Музею – майстерні Івана Кавалерідзе Александр Юнин ходили до нього на роботу. Що саме спонукало нас приїхати сюди на Метро (до речі, воно працює як годинник, хоча за графіком військового часу) – окремо розкажу у наступному дописі.
А сьогодні кілька слів про наші враження від перебування на улюбленому Андріївському узвозі – культовому місці Києва. Ми ніколи раніше не бачили його у неділю (!!!) таким безлюдним… За час нашої пішої прогулянки від станції Метро “Контрактова площа” до дверей Музею-майстерні Івана Кавалерідзе на своєму шляху зустріли аж… 5 (!!!) перехожих. Дивина та й годі…Адже зазвичай щонеділі, немов за велінням “чарівної палички”, наш красень Андріївський узвіз перетворюється на справжню туристичну Мекку Києва…
Щонеділі його бруківку “шліфують” своїми ногами десятки тисяч киян і гостей нашого славного міста. Але війна є війна. Не до піших прогулянок ні киянам, ні гостям столиці, хоча пам”ятники та перлини архітектори Андріївського – всі на своїх місцях, вони чекають відвідувачів… Із приходом війни у наш спільний дім особливої ваги набирають написи на об”єктах Культури. Ось (якщо хтось не знав раніше – тепер знатиме) що викорбовано на граніті пам”ятника великому акторові, поетові та співакові Олександру Вертинскому (1889- 1957) :
” Киев Родина нежная,
Звучавшая мне во сне,
Юность моя мятежная,
Наконец ты вернулась мне… “
Не певен, що ці великі слова Людини із великої літери читав хтось із російських манкуртів, які будь – що намагаються вдертися на своїх танках та БТРах до нашої столиці, виконуючи наказ свого головнокомандувача щодо “визволення” Києва. Спитаю : визволення від кого? Від тих, хто любить Київ усіма силами своєї душі та намагається зберегти його від руйнації? Люди, які не втратили здатності логічно мислити, ніколи не повірять у цю маячню…
Від імені мільйонів киян (і тих, хто нині виїхав із міста у пошуках кращого життя за межі України, і тих, хто залишився у нашій прекрасній столиці, захищаючи її від жорстокості та ненависті здичавілих окупантів) хочу подякувати воїнам ЗСУ та бійцям Територіальної оборони за те, що й на 19-й день Вітчизняної війни ми маємо велике щастя милуватися Андріївьким узвозом у всій його красі. Бережи вас, Господи, наші мужні янголи – охоронці! Бережи, Боже, наш древній і, водночас, вічно молодий Київ від орків, які намагаються його зруйнувати! Ніколи не забудемо цього. І ніколи цього не пробачимо загарбникам! Слава Києву! Слава Україні!
Сергій Комісаров, шеф-редактор Міжнародного інформаційного агентства УКРПРЕС-ІНФО
Фото автора
