Вечір пам”яті художника Сергія Чепика у Музеї історії Києва

1
254
Сьогодні у Музеї історії Києва (звісно, із врахуванням усіх вимог карантину), як мовиться «незлим тихим словом» згадували видатного киянина зі світовим ім”ям – французького художника, графіка, скульптора, ілюстратора українського походження Сергія Чепика (24 червня 1953, Київ – 18 листопада 2011,Париж). Вечір пам”яті цього талановитого митця, який помер рівно десять років тому, організувала і провела його двоюрідна сестра – відома українська журналістка, письменниця, громадська діячка Тетяна Кремешна.
         
Спираючись на матеріали із домашнього архіву, вона дуже цікаво розповідала про досить драматичний життєвий шлях Сергія Михайловича, який свого часу, на піці мистецької кар”єри, прийняв радикальне рішення : залишити рідний Київ і назавжди перебратися до Парижу. Адже на Батьківщині він, як художник, прагнув Свободи. Свободи творчості, якої йому так бракувало рідному домі… Перебравшись на постійне місце проживання до Франції, він отримав все і одразу : славу, визнання, виставки, європейські гонорари… Але, отримавши все це, художник сумував за Україною, за рідним і близьким Києвом, який любив і серцем, і душею…
       
«Так, життєва доля мого брата була доволі нелегкою, – розповіла організаторка вечора пам”яті Сергія Чепика Тетяна Кремешна.- Його мистецький шлях обірвалася вельми несподівано для нас : він помер як справжній художник – стоячи за мольбертом, із пензлем у руках. Сталося це одразу після повернення Сергія Чепика із Лондона до Парижу, у день феєричного завершення його виставки, яка проходила із великим успіхом. Тільки-но переступивши поріг рідної домівки, мій кузен сказав своїй дружині Марі-Од Альберт-Чепик : « Люба, сьогодні я відчуваю колосальне творче піднесення, отож, піду трохи попрацюю…»
       
Це були останні слова мого брата, який несподівано для родичів помер у себе в майстерні на 59 році життя… На жаль, більше пожити на цьому світі йому не судилося, хоча Сергій Михайлович міг би ще дуже багато встигнути зробити, зважаючи на його колосальний творчий потенціал. Мені дуже приємно, що столична мерія і керівництво Департаменту культури КМДА допомогли нашій сім”ї організувати вечір пам”яті цього видатного українського живописця саме у стінах Музею історії Києва. Це показово і символічно, адже Сергій Чепик справді був киянином із великої літери.»
     
Як на мене, досить важливим є той факт, що члени родини Сергія Чепика не лише пам”ятають свого родича і популяризують його творчість серед киян, а й продовжують творчі традиції династії митців. Адже у виставковому залі Музею історії Києва, в якому 16 листопада відбувся вечір пам”яті Сергія Михайловича Чепика, було організовано також і невелику за кількістю робіт виставку його двоюрідного онука – 12-ти річного київського школяра Данила Ноздрі. Доречі, це вже четвертий «вихід у світ широкий» талановитого юного художника, який (скоріше за все, на генетичному рівні) перейняв творчий метод Маестро Чепика.
     
Про що свідчать картини Данила, які доволі виразно «перегукуються» із роботами Сергія Михайловича – і за кольорами, і за темами…
«Мені приємно, що у цьому році я, так би мовити, взяв творче шефство над Данилом Ноздрею, – сказав Народний художник України Валерій Франчук. – Є у картинах цього київського хлопчика щось справді загадкове і фантастичне… Тепер я розумію – звідки все це у нього. Ми бачимо продовження в часі і в людях – на рівні творчої династії. Нічого випадкового – особливо, коли йдеться про Творчість – у цьому світі не буває. І в тому, що Данилко у юному віці вийшов на таке своє бачення світу, також нічого дивного немає. Ви знаєте, я повірив цій дитині – як творцю. Як написано на роду, так і станеться.
       
Я вірю, що Данило піде дорогою свого геніального діда. І це буде дуже гарна дорога. Бути художником – це вельми відповідальна місія на Землі. Писати картини можна лише тоді, коли у тебе є щось у серці. А у Данилка Ноздрі це «щось» є точно. Особисто я відчуваю це – на духовному рівні. І буду, скільки у мене вистачить сил і енергії, допомагати цій об”єктивно обдарованій дитині.»
     
Завершуючи свій виступ, Народний художник України Валерій Франчук анонсував творчу подію, у якій Данило Ноздря братиме участь разом із ним вже найближчим часом. На 25 листопада цього року у Муніципальній Галереї мистецтв на Троєщині заплановане відкриття чергової персональної виставки-презентації цифрової колекції циклу творів Валерія Франчука «Розгойдані дзвони пам”яті» – інтернет-архіву епохи Голодомору.
       
Під патронатом Маестро цього ж дня у стінах галереї відбудеться також і відкриття четвертої персональної виставки Данила Ноздрі «Паросток».
Запрошення на обидві непересічні арт-імпрези я вже отримав. Так що незабаром обов”язково проінформую вас про цей неординарний подвійний вернісаж на шпальтах Міжнародного інформаційного агентства УКРПРЕС-ІНФО.
ДОВІДКОВО : Сергій Михайлович Чепик народився в родині українського живописця Михайла Максимовича Чепика і скульптора Людмили Давидівни Сабанєєвої. Закінчив художню школу в Києві. Рік провчився в Київському художньому інституті, але після смерті батька вирішив переїхати на навчання до Ленінграда. Закінчив факультет монументального живопису Ленінградського державного академічного інституту живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна (майстерня А. А. Мильнікова). З 1978 член Молодіжного об’єднання Спілки художників СРСР. Відразу відчув тиск радянської цензури. У 1987-му серія Чепика «Записки з Мертвого дому» (1979—1987) була заборонена до показу. Створені на основі спостережень в божевільні картини відображали повсякденне життя радянського суспільства. Одружившись на француженці, у серпні 1988 виїхав до Франції. Жив і працював у Парижі. Похований на цвинтарі Монмартр. Вже через три місяці після еміграції його серія з Мертвого дому була удостоєна Гран-прі на виставці в Паризькому осінньому салоні.
У 1989 був удостоєний призу Monaco City Award на Міжнародній виставці сучасного мистецтва в Монте-Карло.
З 1988 провів 25 персональних виставок у різних країнах Європи. Серед них виставка в Парижі в галереї Guiter (1998), ретроспективна виставка в Roy Miles Gallery (Лондон, 1990), презентація портрета баронеси Маргарет Тетчер і Рудольфа Нурієва (1993), виставка «Голгофа» у Gatto Gallery (Лондон, 1999), виставка «Війна і мир» у Центрі П’єра Кардена (Париж, 2004).
У 2005 виконав цикл картин: «Я є», «Шлях», «Істина» та «Життя» для собору святого Павла в Лондоні.
Роботи художника зберігаються в музеях та приватних колекціях в Росії, Франції, Великої Британії та інших країнах. Дружина — Марі-Од Альберт-Чепик, професор Сорбони, відома у Франції славіст, фахівець з творчості Максиміліана Волошина.
Дружив з українськими митцями, зокрема скульптором Юлієм Синькевичем, скульптором Євгеном Прокоповим і графіком Сергієм Якутовичем.
Сергій Комісаров, шеф-редактор Міжнародного інформаційного агентства УКРПРЕС-ІНФО
Фото автора

1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я