Євген Невмержицький: Головна проблема в України — це корупція, яка вже давно перейшла на новий рівень: від застарілих крадіжок з державного бюджету і різних сірих схем до легального управління державними інституціями не в інтересах держави та суспільства, а в інтересах сучасної еліти, яка керується невеликою групою відомих всім осіб, яких звикли називати олігархами .
Ці особи теж конкурують між собою переділяючи фінансові потоки після чергової зміни влади, та це наносить ще більшу шкоду державі та суспільству.
Принцип накопичення первинного капіталу загалом однаковий в усіх країнах і державу формує завжди фінансова і військова еліта. Але Україні дуже не поталанило з елітою, яка мислить не категоріями захисту свого величезного капіталу у своїй країні, а примітивними категоріями придбання нерухомості у правових державах, де вона буде захищена від домашніх колег по цеху, підприємствами в таких державах, яхтами та іншими матеріальними цінностями та атрибутами розкоші, які вони намагаються захистити не в себе дома, де їх корупційний капітал створювався. Така ситуація звичайно руйнує державу і правління кожного президента в Україні закінчується ненавистю суспільства до нього і непереборним бажанням його змінити.
Така ситуація була з попереднім президентом і зараз, на жаль, корупційну модель держави ніхто не збирається змінювати. Але суспільство ще має надію на позитивні зміни та виконання передвиборчих обіцянок нової влади, виправдовуючи поточну ситуацію об’єктивними причинами світового масштабу — а саме, загальносвітовим карантином на підставі пандемії.
З атомною енергетикою ми можемо спостерігати яскраве відображення корупції в країні, коли приватизувати стратегічні атомні електростанції ще ніхто не наважився, а вся інша енергогенерувальна галузь знаходиться в руках монополістів.
Україна отримала у спадок від Радянського союзу потужну енергетичну галузь і ми можемо мати ціни значно нижчі ніж у Європі завдяки атомним електростанціям. Загалом у нас працює 5 атомних станцій і Запорізька АЕС є найпотужнішою в Європі з 6 енергоблоками та потужністю 6000 МВт.
Модель енергоринку в Україні суттєво відрізняється від Європейської. Головним чинником ціноутворення на електроенергію є збалансованість цін таким чином, щоб різні види електрогенерації були вигідними, оскільки собівартість теплових станцій що працюють на газу, на вугіллі, гідроелектростанцій, вітряних, сонячних є різною. Атомна енергетика є найбільш дешевою, але важливо як її рахувати. В атомні електростанції треба було вкласти шалений капітал і також треба міркувати про витрати на утилізацію після вичерпання палива, що також потребує шалених капіталовкладень. Первинні капіталовкладення на запуск були вкладені при Радянському Союзі та зараз експлуатуються з мінімальними витратами на підтримку діяльності АЕС, враховуючи низький рівень соціальних потреб чисельних працівників енергоатомної галузі.
На сьогодні в нас працює 10 з 15 енергоблоків і ми маємо профіцит виробництва атомної енергії, Оскільки інші генеруючі станції різних видів належать монополістам, а генерація електроенергії є значно дорожчою ніж на атомних станціях, цьому і виникає питання зменшення енергогенерації на атомних станціях. Звичайно, що це шкодить суспільству і державним інтересам, коли збудовані потужності АЕС не використовуються ефективно, що робиться в інтересах невеликої групи монополістів для забезпечення прибуткової енергогенерації на електростанціях що їм належать.
Також варто зазначити, що довгий період часу, ціни для населення на електроенергію були значно нижчими, ніж у Європі. Монополісти використовують цю ситуацію, що начебто Євросоюз першочерговими задачами для України ставить підвищення цін на електроенергію для населення. Така вимога є, але Євросоюз не вимагає геноциду українців і таких цін, які неможливо сплачувати більшою частиною населення відповідно до низької платоспроможності населення. А от олігархам дуже подобається ця вимога щодо підняття цін на електроенергію і вони роблять все можливе для її виконання, забезпечуючи відшкодування цін прямо з бюджету шляхом субсидій у власні кишені. Це наносить додаткову шкоду суспільству через дороге адміністрування цих субсидій.
Насправді Євросоюз вимагає подолання корупції, збалансування боргових зобов’язань, відсоткових ставок по кредиту, податкової системи. Але ці вимоги українська еліта не хоче помічати обмежуючись створенням фейкових антикорупційних органів, зарплати співробітників яких перевищують повернені в бюджет кошти від дрібних хабарників, яких час від часу відкривають для демонстрації якоїсь роботи.
Щодо ідеї майнингу на атомних станціях. Вона виникла також на забезпечення головної потреби корупціонерів (поняття тотожне до влади й еліти та вже є сталим в українському суспільстві) – підтримання високих цін на електроенергію іншими енергогенерувальними компаніями та досягти використання атомної енергетики на більш ефективному рівні. Подібна ідея не мала місця ні в жодній країні світу, насамперед тому, що атомна енергетика — є стратегічною галуззю держави, на якій тримається економічна безпека і використовується ця галузь для забезпечення потреб енергоринку держави, всього суспільства, а не для використання у дуже ризиковому ринку криптоактивів. Тобто, сама така ідея — це нонсенс у сучасному світі.
Але, враховуючи реалії України зазначимо, що такий варіант є справді вигідним і можливим. Зазначимо, що Україна до 14 року була серед світових лідерів у галузі майнингу криптовалют (обробка операцій криптовалют за винагороду у криптовалютах, які є на 100% ліквідними та легко конвертуються у будь-яку вільноконвертовану валюту). Це було зумовлено дешевими цінами на електроенергію та інвестиціями приватних підприємців. Після 1914 року, скориставшись відсутністю законодавства що захищає підприємців галузі крипто активів правоохоронні органи почали суцільну атаку на майнерів, обґрунтовуючи підозрою щодо фінансування тероризму. Ні жодного підтвердження звинувачення не найшли, а підприємці перенесли свої потужності та інвестиції в інші країни, бо головною інвестицією тут є не тільки майнингові обладнання, а і знання новітніх технологій. Таким чином, правоохоронні органи нанесли шкоду суспільним інтересам через вади в законодавстві. Зараз наїзди на підприємців припинились, що почалось від 2017 року, коли НБУ, разом з іншими регуляторами, нарешті пояснив суспільству, що майнинг — це легальна діяльність, а криптовалюти — це сучасний, складний вид активів, який потребує додаткового вивчення і ні в якому разу не переслідування. Зараз майнінг є офіційною, легальною діяльністю в Україні з визначеним КВЕД 63.11
Але розберемось, що потрібно для запуску майнингу на АЕС в Україні — насамперед збалансування цін на електроенергію і гарантія цін для майнерів на рівні не більше 0,2 Євроцентів. Захист прав майнерів, бо інакше вони не будуть інвестувати в обладнання для майнингу і створення дата центру. Тобто, мають бут державні гарантії на рівні Кабінету міністрів. Хоча і такі гарантії не дуже користуються довірою, бо держава давно втратили довіру суспільства і не робить відповідних кроків для її відновлення, призначаючи на високі посади некомпетентних осіб.
Але, якщо виходити з оптимістичної точки зору і припустити що необхідні дії будуть зроблені державою, а саме:
– Особиста підтримка Президентом даного проєкту, що до речі підніме його рейтинг;
– Державні гарантії цін на атомну електроенергію для майнерів, разом з захистом інвестицій у майнингові обладнання і податковими пільгами;
– Законодавство що буде регулювати правові відносини у сфері операцій з криптоактивами, коли можна буде купувати, продавати та зберігати криптовалюту користуючись послугами не закордонних бірж, а в українських посередників у сфері надання послуг з криптоактивами. Такі посередники вже визначені у законі про протидію відмивання коштів і головна вимога до них — це ідентифікувати своїх клієнтів відповідним чином як це роблять банки.
Що ми отримаємо в результаті:
– Суттєве збільшення ефективності використання атомної енергетики та додаткове наповнення бюджету, шляхом того, що майнингові обладнання може легко вмикатись і вимикатись коли це потрібно і балансувати споживання атомної енергії, коли загальна мережа не може її прийняти. Тобто, споживати весь профіцит атомної енергії, який має отримувати за це кошти, які можна порівняти з валютними надходженнями в країну.
– Соціальний захист співробітників атомної галузі, а це десятки тисяч людей.
– Покращення інвестиційного клімату завдяки залученню додаткових криптоінвесторів в країну (що може бути забезпечено відповідним законодавчим захистом таких інвесторів). Це покращення може вимірюватись десятками мільярдів доларів США, якщо справді інвестори будуть захищені не на папері, а по справжньому.
За скільки часу може бути виконано такий проєкт?
Від 6 місяців до року. Головна складова — це політична воля і злагоджені дії моновлади. А перший крок, який дасть справжні сподівання на виконання проєкту — це призначення на посаду фахівця і досвічену людину у фінансовій, економічній сфері, юриспруденції, яка також розуміється і на сучасних технологіях, а саме щодо ринку крипто активів. Ця людина має мати не досвід державної служби, як це зазвичай зазначається в подібних конкурсах, а мати досвід виконання інфраструктурних проєктів в держав у фінансовій або економічній сфері.
Чи є в Україні такі фахівці?
Звичайно що так, але питання в бажанні моновлади та самого Президента шукати саме таких фахівців, а не прислухатись до наполегливих поряд олігархів. Саме такий підхід може забезпечити успіх не тільки одного, хоч і дуже важливого проєкту в енергетичній, а в такому випадку, фінансовій галузі, а може суттєво сприяти відновленню економіки.
А вірити в реальність такого підходу — це справа кожного, як і справа кожного громадянина вимагати виконання від влади своїх обіцянок.
Прокоментував в ефірі Першого каналу Українського радіо кандидат економічних наук Євген Невмержицький.
