Хто ми є, якого роду-племені? На щастя,  сучасне мистецтво спроможне відповісти і на ці «вічні» питання… Це цілком можливо. Головне –  поставити перед собою конкретну  мету. У Храмі  Святого Василія Великого УГКЦ в Києві відбулося відкриття виставки картин онуки і правнуки відомого українського громадського діяча, журналіста, публіциста, етнографа, історика та письменника Юліяна Степановича Тарновича (1903-1977 рр).

З Оленою Тарнович і Уляною Кондратюк я познайомився два роки тому – на їхній персональній  виставці у київській галереї «Глобус». Роботи цих самобутніх  художниць із перших хвилин приємно вразили мене своєю довершеністю і філософською глибиною.

І ось нове запрошення на ще одну  виставку Олени і Уляни…  До цього вечора мені здавалося, що знаю про творчість цих миткинь  майже все. Ну, майже все. Але – як виявилося – я не відав головного : якого вони роду – племені, де шукати витоки їхнього таланту?  Відтепер мені це відомо…  Коріння Олени і Уляни –  у селі Ростайному, на Лемківщині.

Цей чудовий край і оспівував у своїх творах один із найвідоміших лемків у світі – Юліян Тарнович. До речі, свої  журналістські і художні твори він підписував  псевдонімами Юліан Бескид, Юрій Землян і Осип Журба… Саме цій видатній людині, яка згуртовувала навколо себе сотні тисяч лемків у найскрутнішу для них годину воєнного і повоєнного лихоліття, а потім була змушена податися на еміграцію і присвятили свою чергову художню виставку його прямі нащадки.

«На жаль, так склалася доля, що ні я, ні моя мама ніколи не бачили нашого прадіда і дідуся, – розказала мені Уляна Кондратюк. – Але ми виконуємо його заповіт : любити Україну і не втрачати історичного зв”язку із землею наших пращурів, яку дуже любимо, хоча нині буваємо на Лемківщині лише під час відпочинку. Малюючи картини про цю прадавню землю, ми разом із мамою намагаємося продовжити справу Юліяна Тарновича  – зберігати для нащадків історичну пам”ять про лемків, їхні традиції і звичаї.»

«У своїй книжці «Ілюстрована історія Лемківщини» Юліян Степанович Тарнович свого часу писав : « Я хочу кинути жменьку світла на Карпаські землі», – говорить  пані Олена. – Це він робив протягом усього свого драматичного і непростого життя. А ось у мене в руках його невеличка художня робота, на якій зображено храм Божий. Цю картину  у сім”ї ми  зберігаємо як дорогоцінну реліквію. Й самі намагаємося оспівувати красу нашого краю – його природу і архітектуру.

Особливо – моя донька Уляна, яка через своє серце відображає світ, у якому  ми живемо. На цьому стояли і будемо стояти. Адже так заповів нам Юліян Степанович Тарнович, справді велика Людина, якою пишається не лише наша сім”я, а й вся Україна».

Сергій Комісаров, шеф-редактор Інформаційного агентства УКРПРЕС-ІНФО

Одне повідомлення

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *