Хто б сперечався, а я – не буду…«Пам’ять – це мідна дошка, вкрита буквами, які час непомітно згладжує, якщо іноді не відновлювати їх різцем»,- сказав мудрець… Так воно і є. Вже вкотре пересвідчився у правоті цих великих слів, побувавши – разом із друзями – художниками, мистецтвознавцями та журналістами – на Вечорі пам’яті видатного українського живописця, графіка, скульптора та ілюстратора Сергія Михайловича Чепика, якому 24 червня 2023 мало б виповнитися 70 років. Не судилося…
Його життєва стежка (за досить загадкових і дотепер нез’ясованих обставин…) стрімко обірвалася у Парижі 18 листопада 2011 року… Пам’янути «незлим тихим словом» видатного художника Сергія Чепика у Музеї – квартирі Павла Тичини зібралися люди, які мали честь спілкуватися і дружити із Майстром за його життя… Всіх зібрала кузина живописця – відома київська письменниця, журналістка та громадська діячка Тетяна Кремешна-Морачевська. Це саме вона вирішила організувати Вечір памʼяті свого родича, який є уособленням справжнього Творця.
«Я зібрала усіх вас тут, аби ми віддали данину пам’яті світлій людині – Творцю, якого (не зрозуміло – чому?) не надто пам’ятають керівники Культури та Мистецтва України, але дуже люблять і шанують прості громадяни нашої держави, – звернулася до присутніх Тетяна Кремешна-Морачевська. – Так, 70 років – славетна дата. Отож, хочеться, аби ми, сучасники Сергія Михайловича Чепика, не забули про його особистий внесок у розвиток не лише української, а й світової культури. Я активно збираю матеріали про свого родича, архівую та переосмислюю їх, ділюся цими знаннями із людьми…
З усіма цими матеріалами, з усім, що ми разом із вами робимо, я збираюся поїхати до Парижу, зустрітися із його дружиною. Сподіваюся, що разом із нашими друзями та колегами як в Україні, так і за кордоном ми надалі робитимемо все можливе і неможливе, аби зберегти пам’ять про цю талановиту Людину для майбутніх поколінь. І не лише в Україні та Франції, а й в усьому світі. Сергій Чепик – і його творчість є підтвердженням правоти моїх слів – об’єктивно заслуговує цього.
Якщо говорити про сучасне образотворче Мистецтво, Сергій Михайлович Чепик був, є і завжди залишатиметься яскравою творчою фігурою світового масштабу. Пам’ятати – це все одно що розуміти, а чим більше розумієш, тим більше бачиш гарного. Тим більше велике можна розгледіти лише із відстані. Саме це ми й робимо сьогодні, в переддень його Дня народження, публічно відзначаючи славний Ювілей цього видатного українського живописця зі світовим ім’ям у стінах Музею-квартири Павла Тичини у Києві».
Прикметно, що замість запланованої години, відведеної організаторкою цієї зустрічі на спілкування, ми майже три години (!!!) говорили про талант Сергія Чепика, про його непросту долю художника і громадянина, який далекого не завжди погоджувався із думками партократів від Мистецтва в період його роботи у Києві… За що, власне, він й змушений був виїхати на постійне місце проживання до Франції… Аби жити та творити у цій країні, ні на мить не забуваючи про свою Батьківщину…
На Вечорі пам’яті видатного українського живописця, графіка, скульптора та ілюстратора Сергія Чепика своїми спогадами про нього ділилися художник Борис Коган, мистецтвознавець Валентина Єфремова та інші. Особисто я дізнався чимало дуже цікавої інформації про Маестро… Він був не лише художником, а й звичайною ЖИВОЮ людиною. Без бронзи і позолоти… І, як мовиться, «…ніщо людське було йому не чуже»… Сергій Михайлович запам’ятався його сучасникам як життєлюб та оптиміст, він мав широку душу і дуже любив спілкуватися із друзями – у майстерні, на пленерах та на виставках…
А згадували ми про видатного Майстра живопису, картина якого «Мертвий дім» (лише після третього місяця вимушеної еміграції до Франції !!!) отримала Гран – прі на виставці у Парижі, на фоні робіт онука Тетяни Кремешної-Морачевської – Данила Ноздрі. Як мовиться, яблуко від яблуні далеко не падає… Що вірно – то вірно : яка яблуня – такий і плід… З генами не посперечаєшся… І підтвердженням цьому є картини юного київського художника-абстракціоніста Данила Ноздрі, які ми могли побачити на бліцвиставці, присвяченій Ювілею його славетного прадіда…
ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ХУДОЖНИКА СЕРГІЯ ЧЕПИКА :
Народився в родині українського живописця Михайла Максимовича Чепика і скульптора Людмили Давидівни Сабанєєвої Закінчив художню школу в Києві. Рік провчився в Київському художньому інституті, але після смерті батька вирішив переїхати на навчання до Ленінграда. Закінчив факультет монументального живопису Ленінградського державного академічного інституту живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна (майстерня А. А. Мильнікова). З 1978 член Молодіжного об’єднання Спілки художників СРСР. Відразу відчув тиск радянської цензури. У 1987-му серія Чепика «Записки з Мертвого дому» (1979—1987) була заборонена до показу. Створені на основі спостережень в божевільні картини відображали повсякденне життя радянського суспільства. Одружившись з француженкою, у серпні 1988 виїхав до Франції. Жив і працював у Парижі. Похований на цвинтарі Монмартр.
PS: Сьогодні – 483 (!!!) день збройної боротьби нашого волелюбного народу проти підступних рашистських загарбників… Борімося – поборемо! Нам Бог помагає. І, що не менш важливо, нам допомагає у цій безкомпромісній боротьбі між Добром та злом сучасне образотворче Мистецтво України! Культурний фронт діє!!!
Сергій Комісаров, шеф-редактор інформаційного агентства УКРПРЕС-ІНФО, Заслужений журналіст України, організатор пленерів та виставок
#ВірювПеремогу #Перемога #Київ #Україна #НСХУ #ЗСУ #Мистецькахвиля #Мистецтво #Сучаснемистецтво #Творчість #СергійКомісаров
#ВиставкиКиєва #Укрпресінфо #Повертайсяживим #програмаМистецькахвиля #Українськіхудожники #ТетянаМорачевська #МузейПавлаТичини #ukraineartist #ukraineart
