Ранок 21-го дня Вітчизняної війни, який я зустрів у своїй квартирі на київській Оболоні, приголомшив … тишею. Якось дуже несподівано обірвався гуркіт гучної кононади, яка не вщухала протягом усієї ночі. Отож, міркую собі, недаремно ми, жителі Оболоні, молилися Богові, аби він не дав загинути нашим славним воїнам, які вже протягом трьох тижнів (!!!) поспіль не дають прорватися здичавілим російським окупантам до Києва – через Бучу, Гостомель, Вишгород та Пущу-Водицю…
Вночі я не спав. Просто фізично не міг заснути. Вчора пішов на вулицю Богатирську, аби на власні очі пересвідчитися : те, що зробили із цим будинком на Оболоні російські окупанти, можуть чинити лише нелюди… Багатоповерхівка, яку вони вщент розтрощили реактивним снарядом – видовище не для людей із слабкими нервами… Ніколи не забудемо їм цього злочину. І ніколи не пробачимо. Такого жахіття пробачити просто неможливо…
А потім, повернувшись додому, я ввечері знайшов найбезпечніше місце у квартирі, вимкнув світло і, не роздягаючись, спробував хоча б на кілька годин заснути… Наплічник із усім найнеобхіднішим (документи, вода, невеличкий запас їжі, кілька фотографій найдорожчих мені людей…) поставив біля ніг біля дверей оселі… Коли невидимому богу Морфею буквально на кілька хвилин своїми лагідними крилами все ж вдалося «занурити» мене у сон, перед заплющеними очима несподівано з”являлася люба моєму серцю … Словаччина.
А конкретно – казкове місто Кошице. У цьому дивовижно красивому стародавньому словацькому граді мені пощастило побувати у ДО воєнний період кілька разів поспіль. Кожного разу, як журналіст, я брав участь у висвітлені «Днів України у Кошице» – велелюдного міжнародного фестивалю Культури та Духовності багатьох народів Європи, який протягом вже семи років поспіль організовує і проводить справжній друг України – радник Прем”єр – міністра Словаччини з питань транскордонного співробітництва, директор Громадської організації FEMAN Eduard Buraš.
Нещодавно ми спілкувалися із паном Едуардом з допомогою месенджеру. Буквально із першого дня Вітчизняної війни проти російських загарбників я уважно спостерігаю у Фейсбуці за його волонтерською діяльністю на благо України. Спитав у мого друга із Кошице : «Скільки точно тон гуманітарних вантажів зібрали брати – словаки, щоби ми вистояти у жорстокій битві із окупантами?»
Eduard Buraš відповів чітко, майже по військовому : «Починаючи із 24 лютого нам вдалося організувати вже 5 великих гуманітарних конвоїв. Станом на 16 березня мої співвітчизники зібрали більше 70 тон продуктів харчування, речей, медпрепаратів, засобів гігієни, тощо. Нині готуємо для вас черговий гуманітарний конвой – багатотонні фури вже майже завантажені під зав”язку. Незабаром караван вантажних машин вирушать із Кошице у напрямку до Ужгорода. Як тільки конвой прибуде на територію України, словацькі благодійники миттєво віддадуть гуманітарну допомогу керівникам українських волонтерських організацій.
А далі вже вони опікуються її транспортуванням до найбільш постраждалих від війни регіонів України… Знаємо : нині у біді опинилися сотні тисяч українців у різних куточках вашої держави. Отож, як збирали «гуманітарку» раніше, так й надалі її збиратимемо. Адже мільйони громадян Словаччини чітко усвідомлюють : допомагаючи братам – українцям у біді, в решті – решт ми допомагаємо і самим собі. Російського агресора треба будь-що зупинити. Щоби ця орда не посунула далі – до країн Західної Європи… Але словаки щиро вірять : наші сусіди – українці 100 відсотків переможуть загарбників! Бо українці – справді мужні мужні і горді люди, які боронять свою рідну землю від окупантів. І вони ніколи не стануть рабами ординців…Тому ваші військові і представники Теороборони б”ються із лютим ворогом, наче леви! Пишаємося вами! »
Дякую, пане Бураше, за теплі слова підтримки на адресу моїх співвітчизників! «Дерево міцне корінням, а людина – друзями», – кажуть в Україні. І ми щасливі, що у скрутну для українців годину у братній Словаччині у нас є справжні брати та сестри, яким небайдуже наше горе… Сподіваюся, що по завершенні цієї жорстокої війни ми обов”язково зустрінемося із Вами і нашими спільними словацькими друзями та колегами у милому моєму серці Кошице.
І ви знову організуєте та проведете Міжнародний фестиваль Культури та Духовності, на який я від Вашого імені запрошу найкращих українських художників… Слава Словаччині! Слава Україні! Добрими справами кожен на своєму місці наближаємо довгоочікувану мить Перемоги!
Сергій Комісаров, шеф-редактор Міжнародного інформаційного агентства УКРПРЕС-ІНФО
Фото автора
#війна #Вітчизнянавійна #Культура #Духовність #Eduard Buraš #ГромадськаорганізаціяFEMAN #FEMAN #Україна #Словаччина #Україна_Словаччина #ДружбаміжУкраїноютаСловаччиною #гуманітарнадопомогаУкраїні #СергійКомісаров #Укрпресінфо
