Знову весна, знову сади одягнулися у біло-рожевий колір, благодатна українська  земля, зігріта сонячним теплом, готується прийняти зерна, аби подарувати добрий врожай. Природа оновлюється, сонце, блакитне небо дарує нам  радісні сподівання. Та на спустошених вулицях все більше і більше бачиш схвильовані, засмучені  обличчя людей, читаєш питання, що сталося?

…На згадку прийшли події весни 86 року. Минуло 34 роки, також своїми чарівними красками буяла весна, люди  готувалися зустріти першотравневі свята,  але аварія, найбільша у світі техногенна катастрофа, що сталася  на Чорнобильській  АЕС, порушила усі  задумки,  поділила наше життя на «до» і «після».

Через роки людство зрозуміло масштаб трагедії. В Україні багато чого було зроблено, аби запобігти розповсюдженню наслідків аварії, яка поставила питання існування нашої землі, придатної, безпечної для прийдешніх поколінь українців. Герої пожежники в лічені години локалізували пожежу, а тисячі ліквідаторів, ризикуючи життям, продовжили роботу в дуже небезпечних умовах, збудували комплекс захисних споруд. Саме вони у травневі свята запобігли ще більшому вибуху, який спустошив би пів України.

Час лікує та не прощає, потребує вирішення нагальних питань, аби не повторити минулі глобальні помилки. Сьогодні залишилося  чимало питань інженерно-технічного та соціально-економічного напрямку.

Необхідно посилити контроль за станом збудованих споруд Саркофага та Конфайнмента, безпечного сховища відходів ядерного палива, екологічної безпеки  території навколо Чорнобильської станції,  аби запобігти виникненню пожеж.

Держава має виправити помилки і взяти на себе відповідальність за належний соціальний захист ліквідаторів наслідків аварії, і перш за все,  зосередити увагу саме на тих, хто працював на станції у квітні – грудні 1986 року, до спорудження Саркофагу, бо на їхні плечі випав найтяжчий період, саме вони одержали найвисоке радіаційне навантаження та стали інвалідами.

Не дуже зрозуміло, чому  для нарахування чорнобильської пенсії  враховується середня заробітна плата  тільки за один  2006 рік, у той же час для усіх пенсіонерів нашої країни  пенсія нараховується з середньої заробітної  плати  за  три роки 2014-2016, як і передбачено Законом. Чи не є таке ставлення до чорнобильців актом дискримінації?

Потребує істотного покращення медичне забезпечення “чорнобильців”. Право на безоплатні медикаменти часом залишається тільки на папері. Визначені законом медичні норми харчування безпідставно замінюються загально фізіологічними та не відповідають ціновим витратам. Не виконується у повному обсязі Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»

Багато слушних питань було оприлюднене в газеті «Урядовий кур’єр» у статті «Чекаємо не пільг, а соціального захисту» за 16.04.2010 року та не всі вони були враховані. Збігає час, відходять у небуття Герої, які брали безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії, залишається їх невелика частина, гостру променеву хворобу майже ніхто з них не пережив. Живі просять не пільг, а чекають гідного вшанування їхнього подвигу.

Змінюються часи, нові, масштабні  виклики встають перед Державою та суспільством, чорнобильські проблеми та їхні вирішення, за увагою, на жаль,  відходять на друге місце, але боляче залишаються у людській пам’яті.

Знову невидимий ворог, на кшталт радіації,  увірвався у наші домівки та потребує належної відсічі. Глобальні виклики чекають і таких самих глобальних протидій, консолідації зусиль керівних органів та громадськості на вирішенні найпекучих,  невідкладних завдань. Атомна війна змінилася на вірусну. На війні, як на війні. Кожного дня ми отримуємо невтішні фронтові звістки.

На передову вийшли лікарі, які  і  у буремні місяці чорнобильського року, з ризиком для життя допомагали  бійцям-ліквідаторам ураженим смертельним променем. Велика їм подяка. Їхні імена, імена героїв-лікарів будуть назавжди вписані у історичний літопис сучасної України.

Щира подяка лікарю Ользі Богомолець, яка  була особисто знайома з першими ліквідаторами техногенної катастрофи, що назавжди змінила світ і Україну. Вона неодноразово бувала в чорнобильській зоні, надавала консультації у складі медичних бригад,  згодом проводила дослідження  впливу радіологічного ураження на постраждалих, виїжджала у зону  з концертами авторської пісні – лікувала і тіло, і душу. Вона і сьогодні на варті.

Так, лікувати треба тіло, ретельно мити руки, обличчя, додержуватися рекомендацій  фахівців, залишатися у самоізоляції, бо це один із дійових рецептів захисту від вірусного ураження. Хвороба швидко, у геометричній прогресії, розповсюджується по землі. І усім відомо, що сьогодні ще немає ефективних медикаментів, методів лікування, науковці тільки почали шукати вакцину від нового, ще не досить відомого та вивченого ворога. Тому тільки самодисципліна та розумні карантинні заходи мають запобігти епідемії чи пандемії, зменшити масштаб трагічної події.

І знову постає питання: де сьогодні керманичі, які не наважилися своєчасно оголосити про початок евакуації з зони Чорнобильської аварії та зволікали інформувати населення про її масштаб,  а хто винен у запізненні впровадження суворого карантину і у цю лиху годину? Відомо, що на війні найстрашніше, це страх взяти на себе  відповідальність, не вчасно прийняти  належні рішення.

Треба тримати у чистоті не тільки  тіло, але й свою душу, своє сумління. Як сталося, що переважна більшість населення у скруті, потребує матеріальної допомоги, а деякі можновладці тримають надто великі, незаконно зароблені  статки у закордонних банках? Необхідно нарешті перестати красти та чітко визначити державні пріоритети, створити ефективну систему управління, забезпечити потребу  людей у медикаментах, діагностичних та лікувальних послугах.

Неможливо, аби до техногенної та екологічної катастрофи додалася ще й моральна. Треба позбутися особистих амбіцій, припинити сварки, не впадати у відчай, зрозуміти, що  тільки спільними зусиллями ми подолаємо ворога, всесвітню вірусну інфекцію.

Чорнобильці перемогли у 1986 році, немає сумніву, що їхні героїчні нащадки переможуть й у теперішній час.

Весняні хвилювання пройдуть, жадане літо настане. Земля та Суспільство має очиститися від бруду. Голосно говоримо: Тримаймося! Слава лікарям, слава Україні!

Мийте руки, панове!

Чорнобиль – наша пам”ять, наш біль. А водночас і рубіж крутого повороту історії, що вчить нас і багато до чого зобов”язує. Впевнений, спільними зусиллями ми маємо загоїти і сьогоднішні рани та згадувати про Чорнобильську трагедію не тільки напередодні скорботної чергової річниці.

    Юрій Сєдих, академік, професор, учасник ліквідації Чорнобильської аварії  у 1986 році, інвалід війни. 

 

 

Залишити коментар до Комісаров Сергій Скасувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *