Оборона Києва : пам’ятаємо Героїв!

Оборона Києва : пам’ятаємо Героїв!

    У річницю трагічних подій оборони Києва у липні 1941 року, ветеранська організація Солом’янського району міста, разом з Асоціацією «Міжнародне співробітництво» КО Національної спілки журналістів України провели спільний захід шанування пам’яті героїв захисників Києва безпосередньо на місті запеклих боїв у південному секторі оборони під селищем Віта Поштова, де ще збереглися бетонні захисні споруди того часу.

Голова районної ветеранської організації генерал-лейтенант Б.Д.Парафейніков, колишній Начальник Національного університету оборони імені Івана Черняховського докладно розповів про героїчні події давнини, коли у 1941 році війська Червоної армії зазнали значних невдач в оборонних боях і відступали під натиском вермахту на Правобережній Україні.

 

На початку липня німецькі танкові з’єднання прорвали оборону радянських військ та  захопили Бердичів і Житомир. У фронті утворився 70-кілометровий розрив, через який на Київ рушили німецькі танкові дивізії, які вже 10 липня досягнули оборонних рубожів столиці на річці Ірпінь. На другий день запеклі бої розпочались у зовнішньому секторі Київського укріп-району. Проте, спробу швидко захопити Київ, зірвали контрудари 5-ї і 6-ї армій та мужність оборонців, які зосередилися навколо захисних укріплень, для будівництва яких вже  з червня були мобілізовані тисячі киян.

Жінки, люди похилого віку в тяжких умовах викопали навколо Києва додатково понад 200 км протитанкових ровів, побудували біля 2 тисяч дзотів та укріплень, що значно покращало оборону.

Разом із кадровими військовими билися і бійці народного ополчення. Вони у кровопролитних боях 11-14 липня 1941 р. зупинили німецькі війська. Успіхи захисників української столиці відчутно похитнули престиж вермахту, якій був змушений зупинитися для перегрупування військ перед продовженням подальших боїв. Тільки після двотижневої перерви підрозділи німецької 6-ї армії відновили наступ на Київ, завдавши головного удару на стику Київського  укріп-району і 26-ї армії.

Оборона Києва 1941 р. була найбільшою і найважливішою серед інших оборонних боїв в Україні. Вона охопила територію понад 300 км уздовж лінії фронту, відтягнувши на себе 17 дивізій вермахту, суттєво вплинула на зрив гітлерівського бліцкригу та затримала наступ ворога на московському стратегічному напрямі.

У продовження розповіді про оборону Києва своїми спогадами поділився голова Асоціації журналістів, Академік, Почесний доктор права, професор, член Української Ради миру Юрій Сєдих, який згадав виступ Молотова, де вперше почув жахливе слово ВІЙНА.  У семирічному віці київській хлопчик ще не знав, які випробування випадуть на його долю.

… Батько, Іван Павлович, якій працював на відповідальній посаді у Наркоматі землеробства УРСР, на другий день війни прийшов до військкомату та записався  у народне ополчення. Більше батька я не бачив, згадує Юрій. Матір, разом із іншими жінками, кожного дня, зранку вивозили за місто на будівництво захисних об’єктів. Важка робота тривала до пізнього вечора. Про батька нічого не знали. Від нього мати, Олена Іванівна, отримала лише одного листа, де він сповіщав, що вже вступив у двобій з ворогом та просив виховати сина справжнім патріотом.

В евакуації на Уралі, мати намагалася дізнатися про долю чоловіка, на всі  адреси писала та відповіді були однакові: пропав безвісті. Син, якій теж дуже скучив за батьком, корявими дитячими літерами одного разу написав на фронт: «Папа напиши, убитый ты или ранений» Сьогодні ці листи бережно зберігаються у родинному архіві.

Про останні часи життя батька, нам розповів командир полка, який знайшов нас після війни, коли ми з мамою вже повернулися до Києва з евакуації. У серпні 41 року полк тримав оборону між Києвом та Каневом біля села Синявка. Точилися запеклі бої, німецька артилерія нещадно обстрілювала окопи захисників. Щоб вибити німців з артилерійських позицій наші бійці були вимушені 11 серпня  піти у контратаку по відкритому полю. Розриви німецьких снарядів марно намагалися зупинити бійців, багато з них  мертвими падали на гарячу, побиту осколками рідну землю. Один із великих часток заліза увійшов в груди батька. Стікаючи кров’ю, він впав та імпульсивно намагався закрити страшну рану руками… Я це бачив, каже полковник, бо теж був поранений і лежав недалеко від Івана Павловича. Чув, як він просить застрелити його, аби звільнити від нестерпного болю. Я взяв пістолет, але не зміг, вибачте, натиснути курок, дочекався страшної смерті. Там на полі бою ми нічого не могли більше подіяти, залишили сотні загиблих героїв та з невеликою купкою бійців досталися на другий берег Дніпра. Наш військовий підрозділ втратив понад 95 відсотків бійців.

…  У районі боїв залишилися десятки братніх могил, у яких  вічний спокій знайшли герої. Офіційні данні підтверджують, що наші втрати налічують понад 300 тисяч загиблих. Про них: Захисників Вітчизни, так само, як і Рятівників, учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС забувати неможливо.

Тему шанування пам’яті загиблих Захисників Вітчизни продовжила у своєму виступі начальник Управління соціального захисту Солом’янської районної державної адміністрації Лактіонова Тетяна Юріївна, яка ніколи не була і не буває осторонь від проведення патріотичних заходів у районі. Вона докладно розповіла про допомогу, яку надає адміністрація ветеранам та інвалідам війни.

На завершення заходу, безпосередньо на місті подій, за традицією, була влаштована скромна поминальна трапеза, у якій взяла участь та виступила директор Територіального центру соціального обслуговування населення Вітавська Галина Петрівна.

Учасники заходу поклали квіти до стелі «Слава Україні» та  щиро подякували організаторам. Одночасно були обговорені та накреслені плани активізації громадської діяльності у районі на наступний період.

Юрій Ванін, спеціально для інформаційного агентства УКРПРЕС-ІНФО з місця події

Фото автора, а також – фото архівів

 

 

 

 

Leave a comment

Send a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *